Глава 16. Ранок у Геріона.

Глава 16. Ранок у Геріона.

Геберт з Алексом там солодко і міцно спали, що не чули яка уночі була злива. На ранок коли вони прокинулися і визирнули на двір, то побачили що вся дорога розмита. Калюжі і грязюка.

─  Який чудовий ранок, ─  сказав Геберт визираючи у вікно.

Алекс підійшов до вікна і здивовано відповів.

─  Який же він чудовий? Там же болото. Як ми будемо йти?

─  Для рослин це добре. Рясний дощ пройшов уночі. Я навіть не чув. Оце я втомився за день вчора, ─  сказав Геберт зітхаючи.

─  Я теж спав наче вбитий. Та ви так і не сказали, як ми будемо іти по такій грязюці?

─  Та от думаю, що нам сьогодні краще робити, дивлячись на обставини з погодою.

Тут у двері постукали.

─  Ми вже не спимо. Заходьте! ─  вигукнув Геберт.

Маленька дівчинка трохи відчинила двері.

─  Я прийшла сказати, що сніданок вже готовий. Вас кличуть до столу, ─  сказала вона і сором’язливо зачинила за собою двері.

Геберт і Алекс вийшли до вітальні. Стіл вже був накритий. Гарячі бутерброди і запашний чай вабили до себе смачними ароматами. Геріон вже чекав на них.

─  Що думаєте сьогодні робити? ─  Запитав він. ─  Погода зараз не дуже сприяє подорожі. Може залишитеся хоч поки просохне? Чи все таки підете?

─  Дякую, Геріоне, за гостинність, ─  сказав Геберт. ─  Я справді думаю зараз над цим. Дорога дійсно така погана як здається?

─  Я щойно виходив на двір. Так взуття прямо загрузло у землю. Довелося докласти чимало зусиль, щоб витягнути ноги.

─  Так, це серйозно. Невже ми тут застрягли? ─  запитав Алекс.

─  Якщо спуститися униз, то там є дорога. Ви мабуть і самі знаєте. Але до неї треба дійти ще. А багнюка зараз сильна. Самі можете вийти і переконатися. Йти по ній дуже довго і виснажливо. Думаю, вам краще почекати в нас трохи. Поки вийде сонце на земля підсохне. А ми поки посидимо, поспілкуємося, ─  запропонував Геріон.

─   Якщо вам це не завдавсь зайвого клопоту, то, думаю, ми можемо затриматися на пару годин, ─  відповів Геберт.

─  А чому ми не можемо телепортуватися? ─  запитав Алекс.

─  Ми можемо телепортуватися на дорогу. Але це буде, по-перше, зайва витрата енергії. По -друге, якщо йти лише по самій дорозі, то навколо неї не має домівок. А нам треба буде десь ночувати. Отже доведеться знову звертати з дороги і йти вбік, щоб знайти поселення, ─  відповів Геберт.

─  Невже ніяких жилих поселень не передбачено у дороги?

Геберт прожував шматок бутерброду, відпив чаю і відповів Алексу.

─  Розумієш? Ми за містом. Тут біля дороги ліс, поля. Інколи домівки фермерів. Ми ще не пройшли  й половини потрібного нам шляху.

─  Алекс, невже вам у нас так погано, що ви хочете нас покинути якнайшвидше? Чи вам чай не сподобався? ─  запитав Геріон.

─  Ні. Справа не в цьому. У вам запашний чай та смачні бутерброди. І взагалі з вами приємно спілкуватися. Просто Геберт казав, що нам треба поспішати.

─  Ти прав, нам треба поспішати. Але треба правильно оцінювати ситуацію. Він того що ти пройдеш два шаги і загрузнеш, чи якщо тебе засмокче в болото, то ти від цього швидше не дійдеш. Чи як ти вважаєш?

─  Думаю, тут ви маєте рацію. Та й самому якось йти по грязюці не дуже хочеться.

─  От і чудово, ─  сказав Геріон, підливаючи чаю гостям. ─  Я радий буду спілкуванню з гостями.

─  А чи часто у вас такі дощі? ─  запитав Алекс.

─  Взагалі то ні. Але може якийсь фермер попросив дощу для врожаю. І Мезіда виконала його бажання. А може просто природа сама вирішала послати нам дощ, ─  відповів Геріон.

─  Мезіда у вас може дощ викликати?

─  Звісно. Вона може і дощ викликати і сонце і вогонь і інші природні сили. І не тільки це. Вона в нас сильна і всемогутня.

─  Якщо вона така всемогутня, то чому не може приборками того Єноса?

─  Бо це її брат. І він Бог також. І вона не хоче йому шкодити. Одна справа коли твій ворог чужа людина чи істота. А уяви, що це твоя рідня., ─  сказав Геріон.

─  Так, розумію.

─  Алекс, а у вас є сім’я? ─  запитав Геріон.

─  У мене в іншому світі, звідки я прибув є батьки  і брат. Брат живе окремо. Він одружився. А я жив з батьками. Це моя сім’я.

─  Я мав на увазі справжню ТВОЮ сім’ю. Тобто ту сім’ю, яку ти створив. З жінкою. Яку ти обрав і для якої ладен мінятися сам. Твоя сім’я – це дружина і діти. Я це мав на увазі, ─  пояснив Геріон.

─  Як я вже сказав моя сім’я – це батьки. Дружини в мене немає. Дітей також нема.

─ І ви ніколи не були одружені? ─  запитав Геріон.

─  Ні. Навіщо? Я люблю бути вільним.

─  Ти любиш бути вільнім від чого?

─  Як від чого? Від обов’язків. Шлюб – це відповідальність. А сім’я – це тягар, ─  відповів Алекс.