Глава 14. Підготовка Алекса триває.

 Глава 14. Підготовка Алекса триває.

Алекс з Гебертом дочистили куріпок, проткнули їх паличками та почали смажити на багатті.

─  Ну от. Як бачиш це не складно виявилося і ти впорався, ─  сказав Геберт і прокрутив свою куріпку іншим боком, щоб вона смажилася рівномірно.

─  Та я змучився поки вискубував те пір’я. Це важка робота, ─  сказав Алекс відкушуючи шматок м’яса.

─  Важка робота, кажеш? Тож ти хотів, щоб цю важку роботу виконували жінки. І при цьому вважав, що це не вважається роботою. А тут кажеш, що це важка робота. Як це?

Алекс мовчав.

─  Не хвилюйся, ─  сказав Геберт пом’якшуючи голос. ─  Ти просто не звик. Та всьому навчишся згодом.

─  Але це не чесно, ─  сказав Алекс.

─  Що не чесно?

─  Жінки не кожного дня обдирають пір’я. Вони купують в магазині готові тушки.

─  Ти можеш сходити до магазину і купити там.

─  Ви не чуєте моє питання.

─  Я все чую. Але подумай над тим, що кожна страва  складається з продуктів, які треба обробити і витратити час і зусилля на приготування. Є легкі страви. Є складніші. Деякі готуються п’ятнадцять хвилин, а деякі декілька днів. Щоб потім такий як ти з’їв все за п’ять хвилин. І не оцінив зусилля. До того ж на велику кількість людей готувати складніше. Бо більше роботи. То якщо б ти сам навчився готувати, то думаю, ти б перестав так знецінювати працю жінок.

─  То ви спеціально мені створюєте такі умови?

─  Які умови?

─  Де я повинен все сам робити.

─  Я готую тебе до того часу, коли ти маєш піти сам. Я не завжди буду з тобою. Як і твоя мати. Дорога тебе чекає довга і складна. Тобі знадобляться навики виживання. Якби ти це вмів робити, то ми б на це не витрачали час.

─  Але в мене не має сірників навіть, щоб розпалити багаття.

─  Я дам їх тобі.

Геберт засунув руку в карман і дістав коробку сірників.

─  Ось тримай.

─  У вас весь час були сірники? Чому ви їх мені відразу не дали?

─  Я хотів побачити які в тебе є навики виживання. На якому вони рівні? Я сподівався побачити як ти будеш добувати вогонь. Та не побачив це. Отже даю тобі сірники. Я оцінюю твої можливості і думаю як тобі допомогти.

─  А що я буду готувати, як залишусь сам? Я ж не вмію полювати як ви?

─  Я так розумію ти взагалі не вмієш полювати. А не тільки як я.

─  Так. Мені не доводилося полювати взагалі.

─  Ясно. Ти звик використовувати блага міста.

─   І що мені робити?

─  Добре. В мене тут є два артефакти. Один має назву «м’ясо», а інший «фрукти». Який ти хочеш взяти собі?

─  Звичайно артефакт «м’ясо». А чому ви не використали його зараз?

─  Бо він має свої умови. Його можна використовувати не частіше ніж один раз  у два дні. Це підтримка на випадок якщо не зможеш знайти їжу.

─  Ясно. А чому ви дали мені вибір, а не обидва? Фрукти теж раз у два дні?

─  Це мої артефакти на крайній випадок. Тож один я залишив для себе. Поділився з тобою, так би мовити. Я коли зайнятий буваю, то можу забути поїсти. А через втому може не бути сил, щоб на чаклувати. Тому і тримаю при собі ці артефакти. Фрукти можна використовувати хоч кожен день. Але ти вже вибрав. Чи ти хочеш змінити вибір?

─   Ні, не хочу змінювати. М’ясо значно краще і більш поживне, на мій погляд.

─  Добре, тримай.

Геберт дістав камінь артефакт «м’ясо» і віддав Алексу. Алекс поклав його до своєї сумки.

─  Ну що, наївся?

─  Так.

─  Тоді будемо рушати далі.

Вони загасили багаття і попрямували між дерев у направленні замку Єноса. Вони йшли лісом декілька годин і ліс все не закінчувався.

─  Нам ще далеко? ─  запитав Алекс. ─  Бо скоро вже і вечір настане. А ми ще не знайшли де заночувати.

─  Ти такий нетерплячий. Ми встигнемо. Не хвилюйся. Довіряй мені.

─  А мені нічого більше і не залишається.

─  Скоро буде невеличке селище. Там мешкають фермери. Там добрі і хороші люди. У них і зупинимося.

І дійсно через декілька хвилин дерева закінчилися і вони вийшли на велику чисту галявину повз якої проходила дорога.

─  То тут і дорога є? А чому ми не по ній шли? ─  запитав Алекс.

─  Це дійсно дорога від міста. Але вона йде огинаючи ліс. Їхати зручніше по дорозі.  Але на транспорті це теж займає стільки ж часу як ми йшли пішки через лік. А якщо б ми йшли по дорозі, то це було б значно довше.

─  Ясно.

─  Дивись. Бачиш хата видніється?

─  Так.

─  Нам туди.