Глава 7. Подарунок Магарта.

Глава 7. Подарунок Магарта.

Коли Алекс вийшов з магазину магічних артефактів, вулиця вже була заповнена мешканцями. Кожен йшов у своїх справах. А Алекс став на роздоріжжі і замислився. «Що мені робити, - думав він, - невже йти до Магарта просити гроші? Мені якось незручно». Але все-таки наважився. І пішов до його домівки.

Через десять хвилин він вже був біля його дому і постукав у двері.

─ Це ти, Магарте? ─ запитала його дружина.

─ Ні. Це Алекс. Я б хотів поговорити з Магартом.

─ Його зараз немає. Але він прийде на обід. Десь через годину.

─ Добре. Я тоді пройдуся по місту трохи. А потім повернуся.

─ Добре. Будемо раді вам.

Алекс пішов униз по вулиці, де вчора йшов з Магартом. Та вирішив подивитися, що тут є. Перший магазин, який зацікавив його, був з вивіскою «Хліб». Він зайшов і відразу на нього пахнуло жаром. Тут прямо стояли печі. І на його очах робітник витяг з печі свіжі, гарячі хлібини.

─ Яка краса і, мабуть, смакота! – вигукнув Алекс.

─ А ви скуштуйте і самі дізнаєтеся.

─ Я б хотів. Але, на жаль, я тут не місцевий і в мене немає місцевих грошей. Вибачте.

─ Тоді пригощайтеся.

Працівник дав гарячу хлібину тільки-но з печі.

─ Як у вас тут гаряче!

─ Зараз виправимо, ─ сказав робітник, клацнув пальцями і жар стих.

─ Як ви це зробили?

─ Просто.

─ Ви загасили піч? Просто клацнувши пальцями?

─ А що тут такого? Можу й знову запалити її, ─ він простягнув руку в бік печі, подивився на долоню і у ній виникла вогняна куля. Ще секунда і куля була спрямована у піч і вогонь яскраво запалав.

─ Як чудово! Ви просто чарівник! Ви раптом не Геберт?

─ Ні. Не Геберт. Але дякую за такий високий комплімент. Хоча я теж чарівник. Я чарівник своєї справи. Мене звуть Хоренодан.

─ Яке у вас велике ім’я! Як і ви сам. А мене звуть Алекс.

─ А твоє ім’я маленьке, як твій зріст. Але головне, щоб воно було великим за суттю.

─ Що правда, то правда. А що ви скажете про те, що тут відбувається? Чому так всі бояться темряви?

─ Один з наших володарів, Єнос, хоче підставити сестру, Мезіду. Він використовує магію, яка колись належала лише їй. Не всі знають, чому їх поміняли місцями. Але раніше він мав магію дня. Володів силами вогню і вітру. А Мезіда володіла магією води і землі.  Наразі Єнос опановує магію води і землі. Причому він ще й під землю поліз, духів став тривожити.

─ А Мезіда хіба втратила сили? Чому вона не спалить його? У неї ж тепер має бути магія вогню і вітру?

─ Вона володіє всіма стихіями. Та вона добра і не бажає смерті братові.

─ Жінки. Вони слабкі.

─ Слабкі? Ця «слабка» жінка може тебе спопелити в одну мить. Але вона не робить цього через те, що контролює себе і свою силу. І використовує її з розумом. А чому ти так зневажаєш жінок?

─ Я не зневажаю. Я просто так сказав. Я, мабуть, піду. Мені пора. Дякую за хліб, ─ сказав Алекс на прощання і відкусив шматок гарячого свіжого хліба, що тримав у руках.

Алекс поспішив вийти і пішов перевірити, чи повернувся Магарт. Він згадав, що в нього немає годинника. І скільки зараз часу він не знає. Телефон залишився у рюкзаку та й розрядився, напевно, вже. Тож вирішив не ризикувати та піти до Магарта і почекати біля його дому. Але чекати не довелося: Магарт вже був удома.

─ Проходь, друже, ─ запросив Магарт. ─ Дружина казала, що ти мене шукав. Щось сталося?

─ Взагалі-то так. Мені соромно просити. Але виявляється, тут у вас своя валюта. І, мені сказали, що на ваші  місцеві гроші мої гроші не міняють.

─ Так. Є така проблема. А ти хотів щось купити?

─ Я ходив у магазинчик магічних артефактів, як ви і порадили. Там я зустрів двох першокурсників магічної школи. Вони сказали мені, що можуть мене провести, якщо я буду завтра у каменярів за лісом. І якщо заплачу один золотий. Я навіть не знаю, скільки це за нашими мірками. Не могли б ви мені дати грошей. Я потім якось відпрацюю.

Магарт подивився на нього спокійно й задоволено.

─ Я дам тобі гроші. Я сам мав про це подумати. Та якось забув. Та дам тобі ще дещо.

─ Магарте, коханий, я буду накривати на стіл. Чи ти зайнятий ще? – запитала дружина.

─ Кохана моя, я зараз маю невеличку справу. Але думаю, це не займе більше пів години.

─ Добре, я зачекаю. Якраз дороблю свої справи.

Алекс пройшов за Магартом по довгому коридору. І поки вони йшли, він дивувався тому, який оманливий його будинок зовні. Там він виглядав невеликим і простим. А всередині ─ великий, просторий. Та ще й стільки кімнат.

 Кабінет був невеликий та затишний. Великий стіл стояв біля вікна. Вікно було зараз розчинене настіж, і кімната була наповнена свіжим повітрям.