Глава 6. Споруда: «Магічні артефакти».

Глава 6. Споруда: «Магічні артефакти».

Алекс увійшов всередину. Маленький дзвоник пролунав, коли двері відчинилися. І Алекс побачив за стойкою привітного чоловіка. Хоча його обличчя і було зі зморшками, але він зовсім не був схожий на стариганя. Вдягнений урочисто. В мантії. Крамничка була не велика. Біля стін стояли спеціальні шафи із скляними дверцятами. Там лежало декілька камінців. Але назв на них він не помітив. А також якісь пляшечки. В цілому було дуже затишно. Пахло духмяними травами. Працівник пив чай. Та коли Алекс увійшов, то він відклав свої справи та з усмішкою подивився на потенційного клієнта.

─ Радий вас вітати в магазинчику магічних артефактів,  ─  сказав він. – Чогось бажаєте?

─ Так. Мені треба чарівник Геберт

─ Тут його немає,  ─  відповів працівник. – Я не торгую чарівниками.

І він зайнявся сміхом. Йому здався дуже смішним його жарт. Алекс засміявся за компанію.

─ Я розумію, що ви не продаєте чарівників. Було б добре, якби продавали. Клопоту було б менше,  ─  сказав Алекс і розсміявся.

─ А ти, бачу, дотепний жартівник? – сказав працівник сміючись і прищурившись.  ─  Люблю таких. Мене звати Гапір.

─ А мене Алекс. Приємно познайомитися. Так що стосовно Геберта?

─ Як я вже сказав, тут його не має. Це крамниця. Сюди приходять мешканці за магічними артефактами. Я приймаю заявки. Ця крамниця створення і для допомоги мешканцям і для практики учнів магічної школи. Коли учні вчяться створювати якісь артефакти і це добре виходить, то вони можуть їх залишати собі або здають сюди. Якщо хтось купить, то я віддаю частину грошей тому, хто його створив. При цьому учні приходять самі. Майже кожного дня. І я їм показую лист потреб. Якщо вони можуть і хочуть створити якийсь артефакт на замовлення, то роблять його. Або кажуть. що потрібно для його виготовлення. І коли замовник приходить, то кажу йому як є. Буває таке, що якийсь артефакт на замовлення не можуть виконати. Тут вже тільки треба або забути про це, або шукати Геберта. І треба буде йому обґрунтувати створення такого рідкісного артефакту. А який артефакт тобі потрібен і для яких потреб? Може він вже існує у мене і тобі не знадобиться Геберт.

─ Це навряд чи. Справа в тому, що я сам не знаю що мені насправді потрібно. Я тут опинився випадково. Через портал. Знайшов камінь на дорозі з написом: «Телепорт». Магарт каже, що це не випадково. І що, про телепорт у інші світи може знати Геберт. Без його відома такі речі не трапляються. Цей телепорт я залишив у своєму вимірі. Так сталося. І тепер не можу навіть додому повернутися.

─ Отже, ти не місцевий. Я також не зовсім місцевий. Я колись прибув сюди так само. Знайшов камінь – телепорт. І також забув його у своєму вимірі. Ось облаштувався тут.

─ І ти не хочеш повернутися до дому?

─ Ні. Мене там ніхто не чекає. Мати померла. Дружини ніколи не було. Дітей теж не має. В мене навіть не було улюбленою роботи. Я любив читати, мріяти. Мені подобалися розповіді про чаклунів. А сама думка, що треба йти працювати мене лякала.

─ Але ж ти тут працюєш.

─ Але ж тут мені дали дім. Я бачу чарівників і дива. Сюди не часто приходять і в мене багато часу. Я читаю книжки і п’ю чай. Я це люблю. Інколи приходять мандрівники і я можу чути історії про чужі світи. І я розумію, що я сам якась казкова істота. Мені це подобається.

Тут знову пролунав дзвоник і у крамницю ввійшли два молоді хлопця в мантії чарівників.

─ Привіт, Гапір. Є щось сьогодні цікаве?

─ Привіт. Є. Ось цей чоловік замовив чарівника,  ─  сказав Гапір і показав рукою на Алекса.

Алекс, витріщив очі від такої підстави.

─ З якою метою вам потрібен чарівник?  ─  запитав один з хлопців.

─ Я не думаю, що ви мені потрібні, вибачте. Хіба що, хтось з вас Геберт. Але думаю, ви занадто молоді, щоб ним бути.

─ Це ви що, хочете нас образити? – став роздратовуватися один з чарівників.

─ Ні. Він просто не місцевий. Сам не знає, що каже,  ─  захистив Алекса Гапір. Він потрапив сюди через камінь - портал. І не може повернутися до дому. Шукає Геберта, щоб він йому допоміг. Може ви нам підкажете щось.

─ Геберт – це керівник магічної школи. Ми першокурсники. Ми його бачили один раз на урочистій частині. Тож ми тут вам не дуже допоможемо. Ми не знаємо як його знайти і де він живе.

─ Але ви знаєте де знаходиться магічна школа. Може проведете мене? – запитав Алекс.

─ В нас сьогодні вихідні. Тож ми  туди сьогодні не збираємося. Ми тільки звідти.  Та можемо показати направлення. Треба йти через ліс. Через поселення каменярів. Та це місце зачароване. Його просто так не знайдеш. Хіба що тебе проведе чарівник. Або ти дійсно потрібен Геберту. Якщо ти будеш в тих місцях зранку завтра і переживеш ніч, то ми завтра туди будемо йти. І проведемо тебе.

Але це тобі коштувати один золотий. Ти ж маєш наші місцеві гроші?

─ Ні. Я ж не місцевий.

─ Тож в тебе буде час їх знайти.

─ До речі, Гапір, ─  звернувся молодий чарівник до продавця, - А є сьогодні нам гроші?

─ Так, є. Ось тримайте. Я продав декілька ваших артефактів, ─ відповів Гапір і простяг золоті монети.