Глава 5. У пошуках відповідей.

Глава 5. У пошуках відповідей.

Алекс прокинувся рано. Магарт постукав у його кімнату і розбудив.

─ Прокидайся. Сніданок вже нас чекає. Потім в нас купа справ. У мене свої, а у тебе свої, ─ сказав він і поклав на стілець вбрання.

Алекс ще сонний, намагався розплющити очі і зрозуміти, що йому кажуть.

─ Ось. Вдягнеш це. Прокидайся, швидше. Бо мені треба йти по справах. Я не звик запізнюватися. Зараз в нас сніданок за розкладом.

Алекс встав, натягнув на себе одежу, що йому приніс Магарт і поплентався до столової зали. Вони сіли за стіл.

На столі у лисці лежали запашні пироги. А у заварнику був настій з трав. Аромат стояв чудовий.

─ А де жінки? – запитав Алекс.

─ Дружина з донькою встають пізніше. Я готую сніданок на всіх. Їм сам і їду по своїх справах. А дружина готує вечерю. В неї дома повно справ. Вони  обое прокинуться пізніше. Я для них пироги відклав окремо. Не хвилюйся. Я за них не забув.

─ А де ваша дочка? – запитав Алекс.

─ А вона теж зранку спить. Не хвилюйся в неї теж є свої справи. Чи вона тобі сподобалась? Томи так випитуєш?

─ Я просто запитав,  ─  сказав Алекс і підняв і опустив плечі.

─ А що ти збираєшся робити? Ти вирішив вже? Хочеш надалі взнавати наш світ і мандрувати тут? Чи може хочеш додому повернутись?

─ Тут у вас цікаво. Я ще не роздивився все. А що, я можу додому повернутися будь коли?

─ Так. В тебе ж є телепорт.

─ В мене не має телепорту. Я впустив його. Камінь випав у мене з рук, коли я провалився в портал. Він залишився у моєму світі.

─ Тоді ти не можеш повернутися додому коли забажаєш.

─ Тобто я тепер застряг тут назавжди,  ─  сказав Алекс з невеликим відчаєм.

─ Я не це сказав. Ти можеш повернутися додому. Але для цього тобі треба мати телепорт. Або щоб тебе відправили до дому, ті хто володіють магією телепортації. Це вміє Мезіра, і Геберт. Ще, можливо, учні магічної школи можуть зробити такий артефакт. Але не певен. Вони роблять телепорти, але в межах нашого світу. Робити телепорти у інші виміри можуть лише маги, чарівники тільки у власних потребах. А для простих мешканців таке заборонено. Тож в твоєму випадку треба шукати Геберта у будь якому разі.

─ А ви мене до нього проведете?

─ Я маю свою справи на сьогодні. Тож ти будеш шукати його сам. Якщо не хочеш його шукати, то можеш шукати тут житло і прийняти реальність, що ти тут назавжди.

─ Я звичайно люблю мандрувати. Але я люблю свій дім. Думаю, я піду шукати того чарівника. Мені й самому цікаво як я тут опинився. Чому я знадобився якомусь Геберту? Думаю, це буде чудова пригода.

─ Я бачу Геберт знав, що робив. Він вибрав людину, що прагне взнавати нове і відкрита навіть до казкових речей.

─ Так як мені його знайти?

─ Я тобі вже казав. Він може бути у магічній школі. Або у Мезіди. Або може мандрувати світами. Але зараз світ в небезпеці. Отже він точно тут. Він не кине Мезіду. Він її друг. Тобі треба йти через ліс. Там буде поселення каменотесів. У когось з них переночуєш. А там може розпитаєш по дорозі кого. Може хтось і знає як знайти Геберта.

─ Тобто ви не знаєте, де саме він мешкає?

─ Розумієш, я бачу Геберта раз у тиждень. Він сам з’являється у домовленому місті. Я приводжу туди товари для замку: тканини, їжу. Він все це телепортує. І сам телепортується. Я бачив його вчора. Отже наступного разу це буде тільки через тиждень. Іноді я можу його зустріти на вулицях міста. Але то випадковість. Це якщо він сам захоче гуляти по нашій місцевості чи зайти до когось у гості.

─ А де знаходиться ця магічна школа? За лісом? Це далеко?

─ Так. Кажуть, що за лісом. Але я точно не знаю. Я не навчався у магічній школі. Мені пощастило зустріти Геберта. І я чимось йому сподобався. То він сам мене став навчати деяких речей. Якщо мені щось потрібно я можу з ним це обсудити напряму. Коли його бачу. І якщо в нього є час. Інші люди звертаються до представників магії на місцях. В нас тут є невеличкий магазинчик: «Магічні артефакти». Сходи туди і запитай там. Може вони тобі щось більше скажуть ніж я. Так приймають замовлення на магію. Отже контактують з чарівниками на постійній основі. Я так думаю. А чарівники мають знати інших чарівників. Ти можеш йти. Свій рюкзак залиш у мене. Коли треба повернешся за ним.

Магарт допив чай і встав зі столу. Почав прибирати і мити посуд.

─ А чому ви сам миєте? Чому дружина не помиє коли прокинеться? – запитав Алекс.

─ Дружина і так для мене робить багато хорошого. Я також хочу її радувати. Це такі дрібнички помити посуд. Але це мій прояв любові до неї. І вона буде рада. А коли вона рада, то хоче радувати мене. Розумієш? Коли когось кохаєш, то хочеш робити його щасливим. І щастя у дрібницях.

***

Алекс вийшов на двір. Ще був ранок. Сонце тільки піднялося. На вулиці було досить пусто. Зрідка було видно окремих мешканців, що йшли по своїх справах. Він направився у бік по дорозі, яку вказав Магарт. У тиші, що зараз царила на вулиці, він намагався осмислити, що з ним зараз коється. Подумки він згадав як прокинувся. Його запросили на сніданок і дали місцевий одяг. Свій рюкзак з роликами він залишив у Магарта. Та відправився у дорогу. Хоча й не розумів остаточно куди та дорога його приведе.