Глава 4. Вдома у Магарта.

Глава 4. Вдома у Магарта.

Магарт відчинив двері свого будинку. У домівці пахло пирогами і чимось смачним. Алекс переступив поріг за господарем. До них вийшла жінка у гарному вбранні. Справжня красуня. Довге світло-коричневе волосся спадало локонами нижче спини. Сіро-зелені очі вражали глибиною і спокоєм. Блакитна сукня була по фігурі. Її тонкий стан міг бути приводом для заздрості у дівчат. А сама вона світилася щастям.

─ Привіт, моя люба,  ─  сказав Магарт жінці і дістав із-за спини букет квітів, який він назбирав у лісі. – Це тобі, моє ти натхнення, моя кохана дружино.

У жінки на обличчі з’явилася чудова посмішка. І вона стала ще гарнішою.

─ Дякую, мій коханий. Які чудові квіти. Мені так приємно. Вони ще й пахнуть лісом. Я так люблю запах квітів і лісу. А я тобі пиріг спекла з ожини, як ти любиш. І вечеря вже готова. Ми вже чекали на тебе. Дякую, що не забарився.

─ Як я міг забаритися. Я ж поважаю і ціную тебе, моя квіточко. І ніколи про тебе не забуваю. Дякую за вечерю. Та в нас сьогодні буде невеличке доповнення до меню. Ось рибка. Бо в нас сьогодні гість. Знайомтеся.

Магарт підвів дружину до Алекса.

─ Це моя кохана дружина, Хакіда, ─  сказав він Алексу. ─ А це Алекс – прибув до нас з іншого світу. І дуже зголоднів. Тож ми його нагодуємо і сьогодні він у нас переночує. Бо на вулиці небезпечно. А він ще нічого тут не розуміє,  ─  сказав він, звернувшись до дружини.

─ Добре. Заходьте,  ─  сказала дружина Магарта, випромінюючи щастя.

Вона взяла рибу і пішла углиб будинку.

─ Йдемо за мною, ─ сказав Магарт. ─ Я зараз перевдягнуся і тобі дам інший одяг. Бо ти занадто виділяєшся від тутешніх мешканців. Дам тобі речі мого сина. Він зараз не живе з нами. А речі залишилися.

Він відкрив свою шафу.

─ Ось поки вдягни це. Для роботи на кухні це тобі знадобиться. Це домашня одежа.

─ Для роботи на кухні? Не зрозумів.

─ Ну, ми ж принесли рибу. Ти ж хотів. Її треба тепер почистити і посмажити.

─ Хіба я маю це робити?

─ Не хвилюйся. Я тобі допоможу, щоб було швидше. Бо основна вечеря може захолонути. А дружина готувала, старалася. Треба поважати її працю.

─ Хіба ви боїтеся свою дружину?

─ Чому ти так вважаєш?

─ Ну ви прийшли з квітами, засипали її добрими словами, а зараз хочете робити жіночу роботу.

─ Жіночу роботу? Я щось тебе не розумію. І що ти маєш проти квітів і добрих слів?

─ Мене здивувало, що ви такий поважний, багатий чоловік і, мабуть, впливовий. Але ви так прогинаєтеся перед дружиною. Якось незвично таке бачити. Прояв почуттів – це взагалі якось дивно. Це не вважається у вас слабкістю?

─ А в чому слабкість? Кохати свою дружину і робити її щасливою – це щоденна робота, яка вимагає сили. Але воно того варте. Ти хіба не кохаєш свою дружину?

─ В мене немає дружини,  ─  відповів Алекс і засміявся. – Я люблю свободу.

─ Ясно. Я вже перевдягнувся. І ти, бачу, теж. Тож пішли.

─ То ви це серйозно? Ви хочете, щоб я чистив рибу? – запитав Алекс, і його очі округлилися.

─ Так. Ти ж не думаєш, що моя дружина твоя рабиня?

─ Звісно, ні. Я не те хотів сказати.

─ В моєму домі немає такого поняття, як жіноча робота. Готувати має вміти кожен. Дружина зробила свою жіночу роботу. Вона народила мені дітей. І я їй вдячний за це. Моя робота, як чоловіка, робити так, щоб моя сім’я не мала ні в чому нужди. А готувати має вміти кожен. Це базова навичка. Чи ти не вмієш готувати?

Алексу було соромно визнати, що він дійсно не вміє готувати. Та він вирішив зізнатися в цьому, сподіваючись, що тоді його не будуть до цього змушувати.

─ Ні. Не вмію. В мене мати готувала зазвичай.

─ Ясно. Тоді прийшов час і тобі дещо навчитися. Ходімо.

Магарт привів його на кухню. Хакіда вже переклала рибу у велику миску і промила. Магарт підійшов до столу і дістав здоровенну рибу. Одну поклав перед Алексом. А одну взяв собі.

─ Дивись, як я роблю, і повторюй.

Алекс скривився. Йому це явно не подобалося. Але в нього не було виходу. Він у чужому домі. Тож доведеться робити, що скажуть. Він взяв рибину і відчув, яка вона холодна і слизька. Це йому не сподобалося ще більше. Але їсти він хотів і розумів, що чим швидше вони приготують, тим швидше його нагодують.

«Якби я знав, що мене примусять рибу чистити, я б не казав, що голодний. Краще б потерпів. І мене б і так погодували», ─  подумав Алекс про себе. Поки він морочився з однією рибиною, Магарт вже розпотрошив інші. Порізав на шматки і вже почав смажити. Нарешті риба готова. Магарт виклав її на тарілку і поніс до їдальні, де вже дружина розставила на стіл інші страви.

─ Ходимо за мною. Йдемо до столу,  ─  сказав Магарт.

Алекс залюбки пішов і опинився у великій кімнаті. Посеред неї стояв стіл, вкритий красивою скатертиною. На столі стояла картопелька, м’ясо, салати, пироги, заварник з чаєм. І, звичайно, смажена риба. Від смачних запахів він ковтав слину.