У глибині лісу, де тіні змішувалися з сутінками, стояла стара кам’яна фортеця, освітлена слабким світлом магічних сфер. Тут, подалі від сторонніх очей, Раель і Равена працювали над тим, що мало змінити майбутнє.
Подружжя прагнуло рівноваги – між минулим і теперішнім, між кров’ю та енергією, між хаосом і порядком. Вони створювали новий лад, де вампіри більше не були б ані сліпими рабами інстинктів, ані фанатиками, які зреклися своєї природи.
Раель, високий, холоднокровний, з гострим розумом, вивчав можливості поєднання древньої магії та сучасних знань. Він занурювався в експерименти, досліджував вплив крові різних вампірських ліній, шукав ключ до справжньої рівноваги.
Равена, розважлива й спокійна, була його ідеальним доповненням. Дівчина вміла слухати й об’єднувати, витонченим словом розвіювати конфлікти серед вампірів, які вагались між старими традиціями й новими шляхами.
Ці двоє не були вчителем і ученицею. Вони були рівними партнерами в створенні майбутнього.
Навколо зібралися послідовники – вампіри, які вірили в їхню справу. Одні прийшли з комун Гарета і Ліори, інші – колишні одинаки, які знайшли в новому ладі сенс. Вони тренувалися, пізнавали межі своїх можливостей, вчилися контролювати як власну силу, так і взаємодію з енергіями світу.
У великій залі, де мерехтіли символи, вибиті на камені, проходив черговий ритуал. Раель стояв перед чашею, наповненою кров’ю двох вампірів різних ліній. Равена занурювала в неї срібний кинджал, слідкуючи, як змінюється структура рідини.
– Ми на правильному шляху, – тихо промовила дівчина.
Раель лише кивнув. Він уже бачив у майбутньому світ, де вампіри більше не будуть розриватися між примітивними бажаннями й примарними ідеалами.
Вони створять новий баланс. І ця рівновага залишиться назавжди.