Новий шлях для безсмертних

У старому замку, що став їхньою твердинею, Гарет і Ліора не знали спокою. Вони відточували кожен аспект своєї справи: навчити вампірів жити серед людей, не викликаючи підозр. Це була складна робота, яка вимагала терпіння та стратегічного підходу.  

В залі, освітленій мерехтливими свічками, група вампірів вчилася контролювати свої інстинкти. Ліора ходила між ними, спостерігаючи за кожним рухом. Жінка пояснювала, як важливо приховувати спрагу, як зливатися з натовпом, як імітувати людські звички. Гарет, схрестивши руки, уважно стежив за нею, втручаючись лише тоді, коли потрібно було виправити помилки.  

– Ви повинні стати тінями серед смертних, – казала Ліора, проходячи між ними. – Якщо ви розкриєте себе, ви приречете не лише себе, а й усіх нас.  

Дехто слухав із сумнівом, дехто – із надією. Але всі розуміли, що іншого шляху немає. Вони більше не могли бути хижаками, які полюють безконтрольно.  

Тим часом Селеста і Ремі вирушали на пошуки заблукалих. Вони розшукували вампірів, які блукали в темряві, не знаючи, як жити без крові, без полювання.  

Одного разу супутники знайшли молодого вампіра в руїнах колишнього монастиря. Його очі палали голодом, губи були червоні від свіжої крові. Юнак ще не вмів контролювати себе.  

– Йдіть геть, – прошипів нещодавно обернений, коли Селеста наблизилася.  

– Ми прийшли допомогти тобі, – м’яко відповіла вона. – Ти не повинен жити так…  

Ремі стояв трохи осторонь, спостерігаючи, готовий втрутитися в будь-яку мить.  

– Я не можу… – прошепотів юнак, опустивши голову.  

Селеста простягнула руку.  

– Ти навчишся. Ми навчимо тебе.  

І він, ще вагаючись, все ж прийняв допомогу.  

Так, крок за кроком, Селеста та Ремі збирали тих, хто був загублений, і приводили до комуни. Вони вчили їх харчуватися енергією, а не кров’ю, показували, що існує інший шлях.  

Це було повільне, виснажливе завдання. Але кожне врятоване життя наближало їх до мети – до світу, де безсмертні більше не будуть проклятими.