Ціна життя і знань

Ніч огортала світ м’якою темрявою, коли Соланж безшумно крокувала між деревами. Жіноча постать зливалася з тінями, лише бліде сяйво місяця ковзало по золотавих пасмах волосся. Вона добре знала цю стежку, що вела до поселення, яке давно перестало бути простим притулком для її рідні. Комуна розрослась, поділилась на декілька осередків, сховалась в глибині лісів, подалі від цікавих очей смертних.  

Соланж ніколи не приводила в поселення дітей. Сини й доньки були частиною іншого світу, іншого життя. Але сама жінка приходила тими безсонними ночами, коли її кликала спрага знань.  

Старий дерев’яний будинок, в якому колись навчалася вона сама, зустрічав звичною тишею. Усередині пахло сухими травами, воском і старими книгами. Свічки ледь потріскували, розливаючи м’яке світло на полички, заставлені сувоями, фоліантами й флаконами з настоянками.  

Соланж знімала плащ і проходила до столу. Жінка годинами читала записи предків, прадавні закляття, рецепти зілля. Вивчала, запам’ятовувала, порівнювала. Але найважливіше — писала.  

Її рука м’яко вела перо по пергаменту. Соланж залишала сліди власних знань для тих, хто прийде після. Для своїх дітей, для тих, хто потребуватиме мудрості. Жінка знала: час іде швидко. Земні роки життя минають занадто стрімко. Соланж відчувала це на собі, втомлюючись більше, ніж колись, дивлячись у дзеркало й помічаючи зміну у власному погляді та зовнішності.  

Але вона не боялася, бо тепер знала ціну життя і ціну знань.