Темна бібліотека

Лише мерехтливе світло свічок освітлювало високі стелажі, заповнені древніми фоліантами. Запах пилу, сухого пергаменту та чогось ледве вловимого — старовинної магії — витав у повітрі. В центрі великого столу горіло декілька свічок, кидаючи примарні відблиски на обличчя тих, хто тут зібрався.  

Лукас сидів за столом, схилившись над великим томом. Він щось записував, зосереджено рухаючи пером по пергаменту. Його світле волосся падало на чоло, а бліде обличчя здавалося ще більш напруженим у тьмяному світлі.  

Еліс, у своєму кутку, тренувала закляття. Дівчина підносила долоню, і декілька дрібних предметів — старий медальйон, перо, шпилька — починала підніматися в повітря, закручуючись у неквапливому танці.  

Двері прочинилися і всередину зайшов Раель. Темний лащ тихо шелестів, коли вампір впевнено крокував вперед. За ним, тримаючись за руки, зайшли Равена та Соланж. Дівчата розгублено оглядалися навколо — цей простір був так не схожий на те, що вони бачили раніше. Тут не просто зберігалися знання,  вони тут жили...  

Раель посміхнувся куточком губ і звернувся до Лукаса та Еліс:  

— Дивіться, кого я вам привів. Дівчатам потрібно трохи знань, які їхні батьки не потрудилися їм розповісти!  

Лукас підняв погляд, на мить затримуючи його на кожній із сестер. Він серйозно кивнув, відкладаючи перо.  

— Сідайте, — промовив юнак, вказуючи на дерев'яні стільці біля столу. — Я якраз записую те, що вдалося знайти. Ви теж частина цієї історії. І частина майбутнього.  

Равена та Соланж сіли, обережно торкаючись холодної деревини столу. Раель залишився стояти, схрестивши руки на грудях.  

Лукас перегорнув декілька сторінок, шукаючи потрібне місце. Його голос був глибокий і рівний, коли вампір почв розповідати:  

— За давньою легендою, Велика Мати народила двох дітей — від Сонця та Місяця. Сонячна дитина започаткувала рід людський, несучи в собі кров Древніх, частку первісної сили. А Дитя Місяця стало пращуром всіх вампірів.  

Він підняв погляд, помічаючи, як Соланж здригнулась від цих слів, а Равена стиснула її руку міцніше.  

— Спершу баланс був збережений, — продовжував Лукас. — Вампіри жили серед людей, використовуючи енергії світу, не порушуючи рівноваги. Але щось сталося. Я ще не до кінця розгадав цю частину історії... Але відбулася якась катастрофа. Доступ до енергій зник. І тоді вампіри почали пити кров своїх людських братів і сестер… Щоб насититися.  

Еліс, яка до цього мовчала, нарешті заговорила, вразивши цим фактом дівчат і продовжуючи поглядом слідкувати за предметами в повітрі:  

— І кров Древніх почала зникати із роду людського. Люди забули про свою силу, а вампіри стали мисливцями, втративши те, що робило їх частиною рівноваги.  

Лукас кивнув.  

— Але існувало пророцтво про те, як можна відновити баланс. І ось що важливо... Ваші батьки, самі того не відаючи, здійснили його.  

Сестри подивилися на Лукаса розширеними очима.  

— Що ти маєш на увазі? — нарешті запитала Равена.  

Лукас трохи нахилився вперед, його голос став майже нечутним шепотом:  

— Ви — спадкоємиці двох ліній. Дочки тих, хто поєднав людську кров Древніх і вампірську силу. У вас є те, чого немає більше ні в кого.  

Соланж відчула, як у неї холонуть пальці. Що це означає? Що вони — ключ до всього цього хаосу?  

Раель тихо розсміявся, спираючись об стіл:  

— Ось і вся правда, дівчатка! Ваша доля значно глибша, ніж вам розповідали вдома.  

Тиша зависла в кімнаті. Лише потріскування свічок та ледь чутний шелест сторінок було чути в цьому місці, де вершилася історія.

Равена й Соланж переглянулися між собою. В очах дівчат вирували змішані емоції: подив, недовіра, прихований страх. Невже це правда? Невже вони — ключ до чогось більшого, ніж просто власне життя?  

— То які наші ролі в цьому пророцтві? — нарешті спромоглася промовити Равена. Її голос був спокійний, проте всередині вирувала тисяча думок.  

Лукас, який продовжував зосереджено вивчати сторінки книги, відривав погляд і почав міркувати вголос:  

— Ми не знаємо точно… Але якщо слідувати логіці, можливо, ви повинні продовжити те, що було втрачено. Створити дві гілки, щоб діти Сонця і Місяця знову йшли пліч-о-пліч.  

Равена задумливо схилила голову, заглиблюючись у свої думки. В її темних очах мерехтіли відблиски світла від свічок, наче там розгорнувся цілий космос. Дівчинка намагається осмислити все, що щойно дізналася.  

Соланж, навпаки, виглядала розгубленою. Вона звикла бачити себе інакшою серед рідних, але не могла уявити, що її місце в цьому світі — частина давнього пророцтва.  

— Дві гілки… — вона повторила майже беззвучно. — Але чому тоді мама не хотіла бути вампіркою? Чому вона уникала цього?  

Лукас зітхнув.  

— Я теж про це не просив… Бо це тягар. Ти сама це розумієш, чи не так?  

Соланж опустила очі. Дівчинка намагалась зрозуміти та поки не виходило. Мама і тато виглядали такими щасливими, який же це тягар....

Раель весь цей час уважно слідкував за сестрами. Він бачив, як змінювався їхній вираз обличчя, як думки вирували в їхніх головах. Нарешті, він м'яко підійшов ближче й ніжно обійняв обох сестер, втягуючи в теплу, захисну темряву свого плаща.  

— Досить на сьогодні, — промовив вампір тихо. — Я поверну вас додому.  

Голос Раеля був сповнений ніжності, але разом із тим — беззаперечної влади.  

Соланж схопилася за його руку, ніби шукаючи опору. Равена ж стиснула губи, погляд її був темний, сповнений думок, які дівчинка поки не готова озвучити.  

Бібліотека залишилась позаду. Лукас повернувся до свого письма, а Еліс задумливо простягнула руку, змушуючи свічку згаснути лише силою думки.