Складна розмова

У залі повітря було густе від пахощів воскових свічок і тонких смуг світла, що пробивалися крізь високі вікна. За столом, міцно зчепивши руки, сиділи Гарет, Ліора, Равена, Селеста і Ремі. Їхні очі були закриті, дихання рівне, зосереджене. Свічки палахкотіли, немов живі, а енергія, що народжувалася з їхніх долонь, пульсувала в повітрі, змішуючись із сонячним сяйвом, яке проникало до зали.  

Вогонь грав відблисками на обличчі Ліори, її довге волосся здавалося живим, відбиваючи світло і тінь. Гарет, спокійний, незворушний, вів ритуал, наче міцний камінь, що тримав усе разом. Селеста тихо нашіптувала слова, а Ремі, хоч і не любив таких моментів, не розривав кола, терпляче тримаючи її руку. 

Равена ледве дочекалася кінця. Як тільки енергія розсіялася, вона вислизнула з-за столу і кинулася нагору.  

Сонячне світло ледь торкалося кімнати. Соланж сиділа на ліжку, підібгавши ноги, сумна й заглиблена в себе. Її золоте волосся спадало безладними хвилями, а на обличчі застиг вираз розгубленості.  

Двері різко розчинилися, і до кімнати вбігла Равена. Дівчинка зупинилася на мить, потім рішуче підійшла до сестри й обійняла її.  

— Соланж… — прошепотіла Равена, притискаючи її до себе.  

Соланж не одразу відповіла, але не відштовхнула.  

— Я не хочу, щоб ти мене боялася… — Равена говорила м’яко, але з болем. — Я не контролювала це. Я… я не знала, що таке станеться.  

Соланж зітхнула, все ще уникаючи її погляду.  

— Я знаю, але… я не розумію. Чому я не така, як ви? Чому це все мене лякає?  

Равена ніжно поцілувала сестру в скроню.  

— Бо ти інша. Але інша не означає погана. Ти моя сестра. Ти завжди була і будеш частиною нас. Я не хочу, щоб ти ховалася від мене… від усіх.  

Соланж мовчала, а потім раптом міцно обійняла сестру.  

— Тато і мама хочуть поговорити з нами, — сказала Равена, відсторонюючись, але тримаючи сестру за руки. — Будь ласка, ходімо вниз. Вони чекають.  

Соланж на мить замислилася, але, побачивши в очах сестри щирість, повільно кивнула.  

— Добре…  

Вони разом піднялися і вийшли з кімнати, тримаючись за руки, готуючись почути те, що мали сказати їхні батьки.

***
Великий дубовий стіл здавався ще важчим під тиском мовчання. У каміні потріскував вогонь, відкидаючи довгі тіні на стіни. Ліора, Гарет, Ремі й Селеста сиділи у звичному порядку, але тепер кожен з них відчував незвичний тягар.  

Равена і Соланж сиділи поруч. Равена була зосередженою, її темні очі пильно вивчали обличчя дорослих, а Соланж, скута і напружена, стискала край сукні, мов боялася почути відповідь на власні запитання.  

Ліора, зібравшись, почала перша.  

— Ти стала жінкою, Соланж. Кров означає, що ти можеш мати дітей.  

Соланж повільно підняла голову, її золотисті пасма м'яко ковзнули по плечах.  

— А у вас із Селестою це теж було?  

Ліора обережно кивнула.  

— Так. До обернення.  

Соланж стиснула губи.  

— А коли обернуть мене?  

Ліора зробила вдих, перш ніж відповісти:  

— Тебе не обернуть. Ти людина.  

Мить тиші. Лише потріскування полін у каміні.  

Соланж мружиться, ніби намагається збагнути щось важливе, а потім різко питає:  

— Це покарання? Хто такі люди?!  

Повітря в залі ніби стиснулося. Дорослі закам'яніли, погляди застрягли на дівчинці, яка виглядала водночас рідною й чужою.  

Люди.  

Як вони могли забути, що Соланж ніколи їх не бачила? Що її світ складався лише з тих, хто вже давно перестав бути частиною людства?  

Гарет стиснув пальці в кулак, розуміючи, наскільки глибока ця помилка.  

Соланж знову заговорила, її голос тремтів, але в очах блищала впертість:  

— Якщо я людина, то що це означає? Чому мене не можна обернути?  

Ліора нервово потерла скроню.  

— Ти народжена людиною, Соланж. Це… не покарання. Це просто твоя природа.  

— А яка тоді ваша природа? Чим ви відрізняєтесь?  

— Ми інші, ми ті, хто стоїть на межі між світами, ми...  

Соланж різко махнула рукою.  

— Ви більше не люди. А я... чужа для вас?  

— Ти не чужа, ти наша донька, ти наша родина, — тихо, але твердо сказав Гарет.  

Равена, яка досі мовчала, раптом запитала:  

— А я коли стану жінкою? У мене теж будуть діти?  

Усі знову напружилися.  

Ліора повільно відповіла:  

— Ти зможеш мати дітей… інакше. Через обернення інших.  

Равена нахмурилася.  

— То мої діти — це ті, кого я зверну?  

Гарет і Ліора перезирнулися.  

— Це складно пояснити, — обережно промовила Ліора. 

Равена задумалася, але її погляд залишався гострим.  

— Але ж вони не будуть народжені мною? Не будуть частинкою мене, як Соланж частинка вас?  

Гарет потер обличчя, а Ремі лише зітхнув, вловлюючи всю глибину питання.  

Соланж похмуро опустила очі.  

— Тобто навіть у цьому я не така, як ви…  

Ліора простягнула руку, щоб торкнутися її, але Соланж відсторонилася.  

— Вибачте, я більше не хочу говорити.  

Дівчинка підвелася і вийшла з кімнати, залишивши після себе напругу, яку ніхто не міг розвіяти.