Менархе

Ліс довкола комуни спав, застиглий у глибокій зимовій темряві. Тьмяне світло місяця лягало на вкриті інеєм вікна, тихо сріблячи їх. Але всередині будинку сон розірвав крик – дикий, пронизливий, сповнений люті.  

— Я не буду спати з нею в одній кімнаті!!!  

Равена сиділа на ліжку, вся бліда. Груди важко здіймалися, ніздрі розширені, очі… в них блукало червоне світло. Неначе відображення крові, що заповнювала її сни.  

Гарет і Ліора майже вибили двері, вбігаючи в кімнату дівчат.  

— Що сталося?! — Ліора ледве встигла озирнутися, коли помітила як Соланж, перелякана, судомно стиснула ковдру, а потім різко відкинула її.  

На простирадлах розлилася темна пляма крові.  

У кімнаті запала тиша. Лише важке дихання Равени і гулка пульсація крові у скронях Ліори.  

Вони забули.  

Як вони могли забути?!  

— Менархе… — прошепотіла Ліора, але голос затонув у напрузі.  

Гарет миттєво рушив уперед, схопив Равену на руки, як колись у дитинстві. Її тіло тремтіло, дівчинка глухо ридала й упиралася в батькові груди.  

— Все добре, донечка… Тихіше!  

Але це було не добре.  

Ліора, навіть попри власну витривалість, відчула, як солодкий, густий запах свіжої крові заполонив голову. Це було майже нестерпно.  

Гарет, не вагаючись, виніс Равену з кімнати.  

Соланж залишилася на ліжку, скручена в грудочку. Дівочі пальчики мимоволі стиснули ковдру, наче хотіли сховатися в ній. Губи тремтіли.  

Ліора зробила глибокий вдих, відганяючи спокусу запаху крові, і повернулася до дверей.  

— Селесто! Йди сюди!  

Невдовзі з'явилася Селеста. Жінка швидко оцінила ситуацію – запах, сльози Соланж, спустошене місце, де тільки-но була Равена.  

— Все гаразд, маленька, — Селеста сіла поруч із Соланж, м'яко торкаючись її плеча.  

— Ні, не гаразд, — Соланж підвела голову, очі блищали від сліз. — Що зі мною не так? Чому сестра так подивилася на мене?.. Неначе я чудовисько.  

Ліора прикусила губу.  

— Це… це не твоя провина, Соланж.  

— Але я не така, як ви. І ніколи не була…

Селеста взяла маленьку руку, легенько стиснула.  

— Завтра поговоримо, добре, сонечко? Все пояснимо.  

Соланж кивнула, але погляд дівчинки залишався відчуженим. Вона знала: завтра пояснень буде замало.