Новий порядок

Осінній ліс огортав комуну золотим серпанком. Хатинки ховалися серед дерев, їх дахи були встелені мохом і листям, ніби сам ліс прийняв цих людей під свій захист. У центрі, на широкій галявині, височіла будівля – храм знань і сили, серце нової спільноти.  

Всередині храму було просторо, пахло старими книгами, травами та воском свічок. На дерев’яних полицях громіздкими тінями височіли трактати й сувої. У кутку – круглий стіл, де працювали Лукас, Еліс та Равена.  

Лукас схилився над древнім трактатом. Його очі швидко бігали рядками, обличчя було зосереджене. Вампір читав, іноді стиха шепочучи незрозумілі слова.  

— Цікаво... Тут говориться, що найдавніші з нас володіли не лише силою крові, а й умінням впливати на саму матерію світу…

Еліс уважно ловила його думки, швидко записуючи пером на пергаменті.  

— Магія через кров? Це щось більше, ніж ми знали раніше?.. Так. Вони могли відкривати двері між світами, впливати на саму суть речей. Але з часом більшість втратили ці знання… або їх сховали.

Равена сиділа неподалік, схилившись над книгою про давні легенди. Її темне волосся спадало на плечі, очі були зосереджені.  

— Якщо ці знання існували, їх можна повернути… Віднайти. Але чи варто? І чому їх сховали?  

Лукас поглянув на дівчинку через стіл.  

— Можливо, тому що вони несли небезпеку. У всьому є дві сторони.

Равена перевела погляд на співрозмовника, її очі зловили відблиск свічкового світла.  

— Як і в нас самих.  

Тим часом у сусідньому приміщенні Селеста, Ліора та Соланж перебирали трави. Вони сушили їх, подрібнювали та складали в мішечки. Запахи ромашки, полину, лаванди та м’яти змішувалися, наповнюючи повітря густим ароматом.  

Селеста спокійно перебирала листя, іноді пояснюючи молодшій дівчині призначення кожної рослини.  

— Це звіробій. Захищає від темних впливів, зупиняє кров. А це – валеріана, заспокоює думки.

Соланж трохи роздратовано склала руки на грудях.  

— І чому це має мене хвилювати? Ви вчите мене збирати трави, а не силі. Ви всі боїтеся мене!

Ліора відірвала погляд від своїх трав і м’яко, але твердо сказала:  

— Силу потрібно вміти контролювати. Всі ми її маємо. Але не всім судилося нею користуватися однаково.  

Соланж зітхнула і закусила губу, але більше нічого не сказала.  

Тим часом на відкритій галявині Гарет, Ремі та ще декілька чоловіків відпрацьовували удари мечами.  

Гарет вправно ухилився від удару, розвернувся і швидко вибив зброю з рук супротивника.  

— Ти занадто зациклюєшся на силі. Думай. Передбачай наступний крок.

Ремі стояв трохи осторонь, крутив меч у руці, посміхаючись.  

— Іноді наступного кроку не треба передбачати, якщо можна просто бути швидшим.

Гарет скептично поглянув на нього:  

— Ти і стратегія – речі несумісні, Ремі.  

Ремі підкинув меч і ловко схопив його в повітрі.  

— Але я досі не мертвий. Отже, щось роблю правильно. 

Вони зустрілися поглядами – коротка пауза, а потім обидва раптово атакували, знову зіштовхуючись у швидкому, енергійному двобої.  

Спільнота розросталася. Вона зміцнювалася, знаходила нові знання, але й зіштовхувалася з внутрішніми суперечностями.  

За межами комуни світ залишався таким самим небезпечним і жорстоким. Але тут, серед цих мешканців, поступово формувалася нова сила, нова ідея – можливо, навіть новий порядок.