Інакша

Осінній вітер шарпав важкі портьєри, вносячи до зали запах вогкого листя та прілого ґрунту. Вечірнє світло пробивалося крізь великі вікна, ковзаючи по дерев'яних панелях стін, відкидаючи довгі тіні.  

Десятирічна Соланж стояла посеред кімнати, дрібними кулачками стискаючи тканину сукні, що була в плямах від трави та землі. Її голос тремтів від гніву й розпачу.  

— Чому, тато? Чому ви не берете мене до ритуалів? Чому Равені можна, а мені ні?!  

Гарет стояв перед нею, широкий у плечах, але зараз він здавався безпорадним. Чоловік підняв руку, ніби хотів торкнутися доньки, але Соланж відступила на крок, її очі блищали від сліз.  

Біля столу Ліора з Равеною переглядали старовинні книги. Равена підвела погляд, її великі очі наповнилися співчуттям. Дівчинка розуміла біль сестри, але знала також, що відповідь батьків залишиться незмінною.  

— Сонечко… тобі це не потрібно, — нарешті сказав Гарет. Його голос був м’яким, проте твердим.  

— А Равені потрібно? — Соланж з викликом глянула на батька.  

Гарет зітхнув.  

— Вона інша.  

Це було найгірше, що він міг сказати.  

Соланж різко видихнула, тонкі плечі здригнулися.  

— Я хочу бути такою як ви! — закричала вона. Голос був надірваним, ніби всередині щось тріснуло. — Зробіть мене такою, як ви! Чому я не така? Чому я погана?!  

Соланж різко розвернулася і кинулася до дверей. Ліора піднялася, але не встигла зупинити доньку.  

Двері грюкнули.  

Равена опустила голову. Ліора притиснула пальці до чола, немов намагаючись зібратися з думками.  

Гарет провів долонею по волоссю й важко сів на лаву біля каміна.  

— Вона ще геть дитина… — шепотіла Ліора, ніби виправдовуючи Соланж перед собою.  

— Я знаю. — Гарет потер обличчя руками. — Але це не зробить її схожою на нас. І нам треба знайти спосіб їй це пояснити.  

З-за вікон долинав шелест листя. Десь у саду чути було глухий звук ридань — це Соланж, скрутившись десь під деревом, глушила сльози в рукавах своєї забрудненої сукні.

Ніч крадькома опускалася на сад, розчиняючи фарби осені у густому сутінковому серпанку. Листя шурхотіло під легкими кроками, розвіюючи у повітрі терпкий запах землі та гниючих яблук.  

Раель стояв біля старого дерева, обплетеного виноградною лозою, і спостерігав за маленькою постаттю, що згорнулася клубочком між корінням. Соланж тихо схлипувала, затиснувши кулачки біля обличчя. Її ридання здавалися майже беззвучними, але в тиші вечора вони пронизували саме серце.  

Раель повільно нахилився, не знаючи, що сказати. Його очі, завжди холодні й відсторонені, на мить потепліли. Вампір бачив багатьох людей у скорботі, у розпачі, у втраті, але дитяче горе завжди мало інший, особливий відтінок— воно було сирим, нестерпним у своїй відвертості.  

— Соланж… — його голос був тихим, ніби він боявся порушити її крихкий світ.  

Дівчинка здригнулася, підвела голову. Її обличчя, бліде у сріблястому світлі місяця, було розмазане слізьми та пилом. Соланж кинулася вперед і сховалася у складках темного плаща Раеля, затиснувши пальцями його тканину, ніби боялася, що чоловік зникне.  

— Чому я не така, як всі?.. — голос був тонким і зламаним.  

Раель на мить завмер. Він не був створений для таких розмов. Його світ складався з мудрості, старих знань, вікової таємничості… але не з дитячих сліз.  

Вампір обережно поклав руку на тремтячу голову, погладив неслухняне золоте волосся.  

— Інакша — не значить погана. В тебе інший шлях, інше призначення…  

Соланж затремтіла під його рукою.  

— Але я не хочу! Я хочу бути, як ви всі… — дитячий голос розтанув у новому схлипуванні.  

Раель зітхнув. Він знав, що час покаже їй відповіді, але дитина не вміє чекати.  

Він обережно витер мокрі щоки дівчинки прохолодними пальцями й трохи нахилився, щоб її обличчя опинилося напроти його.  

— Пішли, я відведу тебе додому.  

Соланж кивнула, хапаючись за його руку. Маленькі пальчики стиснули його долоню, шукаючи опору, якої їй так бракувало.  

Вони повільно рушили стежкою крізь нічний сад. Місячне світло сріблило опале листя, вітер обіймав їх тишею. І хоча сльози Соланж висохли, в серці все ще залишалася порожнеча, яку Раель не міг заповнити.