Епілог. Імператриця та Двійня

Минув майже рік. Листопад знову дихав у вікна Києва, але для Ліни він був не «тінями», а часом тріумфу. Її салон «Північне Сяйво» тепер був відомий у певних колах не як «центр психологічної допомоги», а як місце, де «правда б’є по вухах, але завжди веде до щастя». Ліна не розкрила свого секрету, але тепер вона навчилася контролювати свій містичний «парламент» — карти говорили лише тоді, коли вона давала їм дозвіл.

Сьогодні вона була на весіллі. Пані Марія, тепер вже пані Іванова, виглядала не наче королева, що втомилася від багатства, а наче щаслива жінка. Поруч з нею стояв Іван — Вісімка Пентаклів у плоті: надійний, трохи сором’язливий, але з очима, сповненими стабільної, тихої любові. Він був одягнений у класичний костюм, але Ліна помітила, що піджак сидів на ньому трохи незграбно — напевно, зшитий на замовлення, але з помилкою в лекалах. Іван і Ліна обмінялися посмішками, що знали про існування балакучих карт та забутих рахунків за інтернет.

«Ліночко! Ти мусиш. Це мій подарунок нашої річниці, — Марія підійшла до неї, її голос був не вимогливим, а м’яким. — Я хочу, щоб ти витягла одну карту. Останнє пророцтво. Минулого року ти змінила моє життя. Тепер я хочу знати, куди ми рухаємося далі».

Ліна посміхнулася. Її «Samhain's Whisper Tarot» лежало в оксамитовій сумочці. Вона акуратно витягла колоду.

«Добре, пані Маріє. Одна карта — це пряма відповідь Всесвіту. Але я не можу гарантувати тишу моїх “експертів”», — прошепотіла Ліна.

«Я думаю, я можу витримати їхній гул, — відповіла Марія, тепло дивлячись на Івана, який саме поправляв незграбний піджак. — Зрештою, це завдяки їм ми тут».

Ліна перемішала карти, відчуваючи знайомий, теплий пульс. Вона дозволила Марії витягнути карту.

Це була Імператриця. Велична, прекрасна і на малюнку вона несла у руках не скіпетр, а великий, налитий золотом гарбуз.

Щойно карта лягла на скатертину, у вухах Ліни пролунав потужний, але ніжний жіночий голос, що поєднував у собі авторитет і материнську ласку. Це була сама Імператриця.

«Ліно, ти молодець. Ти нарешті навчилася довіряти не очам, а вухам! Марія, моя люба. Подивися на мене уважно. Я — це плід. Я — достаток. І я тут, щоб сказати, що ваша старанна Вісімка Пентаклів та ваша романтична душа нарешті створили ідеальний баланс...»

«Баланс? Я тут причому? Я просто давав плітки!» — миттєво пропищав Паж Мечів із глибини колоди, але Ліна швидко злегка натиснула на карту великим пальцем, і голос Пажа перейшов у тихе, ображене бурмотіння.

Марія здивовано подивилася на Ліну. «Що це було? Знову гудіння?»

«Тихо, будь ласка, — Ліна стримала усмішку. — Я зосереджуюсь. Карта каже, пані Маріє... що ваше майбутнє дуже, дуже плодовите. Не просто новий проєкт чи нове хобі. Це... двійня. Хлопчик і дівчинка. Імператор і Жриця. І, здається, ви вже тиждень, як про це знаєте... просто ще не дозволили собі усвідомити цю правду».

Марія стояла, приголомшена. Вона повільно підняла руку, торкнулася живота. Її діамант на пальці зблід у порівнянні з блиском в очах.

«Я... я думала, це від весільного стресу... Ліно... як? Це правда?»

Іван, який стояв поруч, підняв погляд. Його обличчя, обличчя надійного Вісімки Пентаклів, сяяло від неймовірного щастя.

«Ліно, — сказав він, його голос був спокійним, але тремтів від хвилювання, — Дякую. А тепер вибачте. Я мушу негайно подзвонити нашому дизайнеру інтер’єрів. Нам терміново потрібні дві колиски! І, Ліно, коли витягнеш Короля Пентаклів, скажи йому, що мої акції цього року зросли на 15%! Нехай заздрить!»

Іван підхопив Марію на руки (Ліна зауважила, що його піджак несподівано міцний, наче справжні обладунки) і поніс її в глибину бенкетного залу, де лунала музика.

Ліна залишилася сама біля столу. Вона взяла Імператрицю і посміхнулася. Тіні листопаду минули. Магія виявилася не лише правдивою, а й дивовижно позитивною. Ліна відчула себе не просто Ворожкою, а диригентом хаосу, який завжди веде до гармонії.