Клієнтка та Хаос

О дев’ятій ранку, коли осіннє сонце лише намагалося пробитись крізь туман, подзвонив дверний дзвінок. На порозі стояла пані Марія — постійна клієнтка, що приносила із собою ауру дорогих парфумів (Chanel №5, звісно) та хронічної незадоволеності. Її шовкова хустка була ідеально зав'язана, а на пальці виблискував діамант розміром із невелику цукерку.

«Ліночко, я знову про це. Про кохання. Мені здається, я ніколи не знайду чоловіка свого рівня. Цей, Сергій, він чудовий, але... він п’є віскі "простіше", ніж моє! Це ж неприпустимо!» — Пані Марія сіла на стілець, неначе на трон. Її поза була ідеальною, а голос — втомлено-вимогливим.

Ліна посміхнулася, як психолог, який знає, що її пацієнтка просто закохана у власну ідею ідеалу, але сьогодні цей психолог був під загрозою викриття. Зазвичай, вона б витягла свій старий, надійний набір Таро. Але сьогодні Самайн, і якщо карти мають щось сказати, то хай вони це скажуть самі.

«Добре, пані Маріє. Сьогодні особливий день, коли тіні стають голоснішими. І в мене для вас особливий інструмент», — Ліна витягла "Samhain's Whisper Tarot".

Побачивши готично-грайливі малюнки, Марія здвинула витончені брови: «Якийсь занадто... іронічний, мій дорогий. Чи він достатньо серйозний для моєї долі? Ви не забули про мою репутацію?»

«Він правдивий, пані Маріє. Це головне», — відповіла Ліна і попросила її перемішати.

Марія зробила це недбало, кидаючи карти зі стопки в стопку, і карти, здавалося, від цього задрижали від обурення. Ліна навіть почула тихе, як віддалений скрип: «Хамство! Справжнє хамство! Я не мотлох!» — здається, це було Колесо Фортуни.

Ліна почала розкладати. Чотири карти на ситуацію, дві на перешкоди, одна на пораду.

Перша карта: Лицар Кубків. Він був зображений у блискучих обладунках, але з обличчям самозакоханого підлітка, що мчить на маленькому поні.

Щойно Ліна торкнулася карти, почувся гучний, хвалькуватий голос, наче зіпсований радіоприймач: «Я! Я — Лицар! Я — її останній, Сергій! Я дарував їй шампанське і вірші, але вона навіть не запам'ятала, якого кольору був мій шарф! Це ж символ моєї тонкої, романтичної душі! Вона вимагала Венецію, коли я міг собі дозволити лише 'Львівську Майстерню Шоколаду' у Києві! І, до речі, Ліно, передайте їй: її парфуми занадто важкі для мого тонкого нюху!»

Ліна миттєво прикрила рота рукою, кашляючи і відчайдушно намагаючись перевести його палкий монолог. «Кхм, це… це Лицар Кубків, пані Маріє. Він символізує романтичне залицяння... але, можливо, трохи поверхове, як ви самі помітили...»

«Поверхневе? Сергій? О, ні, Ліночко. Він був просто... неорганізований. І щось гудить, як трансформатор, Ліно. Ви не хворі?» — Марія почала озиратися, але нічого не бачила, окрім звичайних карт.

«Вона нас не чує? Справжня трагедія! А я тільки-но хотів розповісти, що її улюблений масажист виїхав до Польщі! Це ж критична інформація!» — гордо пропищав Паж Мечів.

Друга карта, що лежала поруч: Король Пентаклів у перевернутому положенні. Це був кремезний чоловік, який на карті сидів не на троні, а на купі акцій, і був зображений із сумним, тужливим обличчям.

І тут пролунав глибокий, буркітливий бас, що заглушив Лицаря: «Ой, та замовкни вже, Кубку! Я — наступний! Гроші, стабільність, великий будинок, а вона каже, що я 'занадто багато думаю про іпотеку'. Я ж не перевернутий просто так! Це тому, що я наполягаю, щоб вона читала фінансові звіти, а не гороскопи! Я — її майбутній, і я нудний, так! Але хто платитиме за її діаманти, га? Нехай скаже, що не дивиться ціну моєї машини!»

«Ви... вибачте? Ліно, ви про щось говорите? Я чую якийсь дивний... гул і якісь низькі частоти», — Марія почала озиратися, її обличчя почало виражати роздратування.

Ліна притиснула палець до губ: «Ш-ш-ш! Я... я входжу у глибокий транс, пані Маріє. Це Самайн, дуже сильні енергії. Король Пентаклів (перевернутий) вказує на те, що ви шукаєте стабільності, але ігноруєте її через страх рутини і те, що ви прагнете ідеальної, "кіношної" картинки, а не справжнього життя».

«Рутини? Це тому, що я провів усю роботу, сплачуючи податки, а не літаючи до Мілану! І я щодня купую їй свіжі круасани, про які вона не знає! До речі, вони були з мигдалем, не звичайні!» — закричав Король Пентаклів, його обличчя на карті скривилося від образи.

«Тихо! Дайте мені поговорити!» — прошипів збоку Шістка Мечів (карта, що символізує подорож або відхід), — Я тут взагалі про логістику і переїзд! Ви всі про кохання, а її чоловік-мрії десь у сусідньому будинку з собакою! Чого ви кричите? Ви заважаєте мені думати, як перевезти цей важкий трон Короля Пентаклів без мита!»

Хаос наростав. Це був не просто гул, це був справжній містичний базар. Ліна відчула, що її обличчя покрилося гарячим рум'янцем, і вона ледь не засміялася від сюрреалістичності ситуації.

Тоді з'явилася Верховна Жриця. Вона була настільки велична і спокійна, що навіть Паж Мечів заткнувся. Жриця з'явилася у позиції Поради і заговорила голосом, що проникав прямо в мозок Ліни, обходячи зовнішній слух, наче була особистим внутрішнім навігатором.

(Голос у голові Ліни): «Ці два дурні — лише відображення її помилок. Пошук ідеалу, що не існує. Скажи їй про справжню цінність. Зверни увагу на Вісімку Пентаклів. Це... той, хто чинить. Він не романтик, він — надійний ґрунт. Але вона його не бачить, бо він носить занадто прості джинси.»

Ліна судомно шукала поглядом Вісімку Пентаклів. Це був сусід Марії, про якого вона кілька разів згадувала — простий ветеринар, який щодня вигулював свого пса, а іноді допомагав їй відремонтувати кран на кухні.

«Пані Маріє, — Ліна різко перейшла до суті, її голос став твердим, — ці карти показують, що ви шукаєте у своєму житті не кохання, а доказ власної винятковості. І тому ви ігноруєте людину, яка знаходиться прямо біля вас. Це Вісімка Пентаклів, карта праці, старанності та надійності. Це ваш сусід».

Марія вибухнула реготом. «Мій сусід? Той, що вигулює того волохатого тер’єра? Ліно, ви справді... у трансі! Він же в старих джинсах, і він пахне... собаками! Це ж абсурд!»