Дивна посилка на Самайн

Навіть у затишному салоні "Північне Сяйво" Ліна відчувала, як листопадовий туман просочується крізь стіни, несучи холод і тишу. Це була ніч Самайну, і хоча Ліна, Ворожка, вважала себе, скоріше, консультантом-психологом із креативною подачею, сьогодні вона відчувала дивне нервове тремтіння.

Вона вивчала посилку. Картонна коробка, обклеєна скотчем, подорожувала до неї з Ірландії цілих чотири місяці. Замовлена ще в червні, вона прибула в ідеальний момент — на 31 жовтня.

«Концентрація містики в повітрі максимальна. Аж неприємно», — пробурмотіла Ліна, розкриваючи посилку.

На обгортці було написано: "Samhain's Whisper Tarot".

Усередині була важка, оксамитова скринька кольору осіннього бургундського вина. Ліна провела пальцями по золотому тисненню, що зображало задерикуватого чорта, який підморгував гарбузу. Звісно, гумор. Навіть містика має бути сучасною.

Колода була запакована в чорний шовк. Коли вона його розгорнула, перед нею з’явилися карти. Вони були більшими за стандартні, з матовим покриттям і... живими. Карти, намальовані в готично-мультяшному стилі, зберігали канони Райдера-Уейта, але додавали сміливої осінньої естетики. Повішений був зображений не страждаючим, а з келихом сидру в руці. Король Мечів був у величезних окулярах, читаючи юридичний договір.

Ліна виклала колоду на свій робочий стіл, застелений синім оксамитом. Вона мимоволі торкнулася однієї з карт. Відчуття теплого пульсу під пальцями було настільки реальним, що Ліна відсмикнула руку, ніби обпеклася.

«Ну що, красуне, подивимося, на що ти здатна», — прошепотіла вона, запалюючи три свічки: зелену (для достатку), червону (для пристрасті) і білу (для чистоти). Навіть цей ритуал здавався сьогодні незвичним: вогники свічок танцювали занадто дико, відкидаючи на стіни зловісні, витягнуті тіні, які точно були не від її руки.

Вона взяла в руки колоду і стала перемішувати. Її пальці, що звикли до цього механічного, заспокійливого руху, помітили: карти були теплі. Не просто теплі, а ніби пульсували у ритмі її власного серцебиття.

Ліна відкинула це на самонавіювання, викликане пізньою годиною та концентрацією енергій Самайну. Вона вирішила зробити найпростіший розклад — "Триплет: Минуле-Сьогодення-Майбутнє" — для себе, щоб перевірити, чи не потрібен їй, бува, відпочинок.

Перша карта: Минуле. Вона витягла її і перевернула. Це був Туз Мечів. Меч на малюнку не просто висів. Він злегка дрижав, і, здавалося, кліпав вістрям.

Ліна нахилилася ближче. «Хм. Нова фарба так відбиває світло?» Вона протерла очі.

Раптом з малюнка почувся тихий, трохи металевий голос, схожий на звук, коли б’ються келихи: «О, ну давай. Минуле. Завжди починається з мене. Велика Ідея, яка всіх змусила нервувати. Ти, Ліно, ти ж хотіла бути архітектором, пам'ятаєш? Це був я — Туз Мечів! Я був твоїм чистим бажанням, яке ти сховала у шухляду під ідеальним паркетом твого "Північного Сяйва"! Не дякуй!»

Ліна ледь не впала зі стільця. Вона озирнулася. Салон порожній. Вона стиснула губи, згадуючи, як пів року тому майже вступила на курси дизайну, але вирішила, що "ворожити вигідніше". Туз Мечів знав про це. Звідки?!

«Це був вітер, це був вітер... Це відгомін старих емоцій...» — прошепотіла вона, нервово засміявшись. Це був сміх людини, яка знає, що вона або щойно виграла в лотерею, або потребує госпіталізації.

Друга карта: Сьогодення. Паж Мечів. На ній був зображений юний, задерикуватий хлопець.

І тут Паж, злегка надувши щоки, вигукнув, але голосом дитини, яка скаржиться, перебиваючи Туза: «Минуле завжди пафосне! А я — Сьогодення! Я тут, щоб пліткувати про те, що ти боїшся, що завтра прийде клієнт, і ти не знатимеш, що сказати! І я боюся! Насправді я — панікер! Я не хочу, щоб мене брали на роботу, я ще не закінчив свій меч-іграшку! І, до речі, Ліно, у тебе досі не оплачений рахунок за електрику!»

«Ти... ти щойно... говорив і... пліткував про мій рахунок?» — Ліна застигла, стискаючи край столу.

Паж Мечів на карті злегка кивнув. «Звісно, говорив! Я ж Паж! Я завжди все винюхую і не тримаю язика за зубами! Але ти ж просила правдиве ворожіння на Самайн! Ми тепер живемо у твоїй реальності! Захищатися від нас безглуздо!»

Ліна схопила третю карту, не даючи Тузу і Пажу розгорнути дискусію. Майбутнє. Це була Справедливість. Жінка з вагами та мечем.

Вона перевернула її, і голос Справедливості був чистим і владним, наче дзвін собору. «Тихо! Обидва! Ми тут не на базарній площі! Ліно, ти отримаєш справедливість і гармонію, але лише коли навчишся слухати всі голоси, навіть ті, які вважаєш божевіллям. Твоя сила тепер — наша чесність. І так, ти не божеволієш. Це магія. Справжня. А тепер закрий нас і лягай спати! Тобі потрібен відпочинок перед завтрашнім хаосом. Бо завтра ми будемо говорити ще голосніше, щоб вона нас почула».

Ліна опустила карти. Її серце калатало не від страху, а від дикого, божевільного захвату. Магія. Справжня. І вона була до біса балакуча та в курсі її фінансових справ.

Ліна акуратно згорнула балакучу колоду в чорний шовк і поклала її під оксамитовий покрив. Вона відчувала, що це не просто карти, це мініатюрний парламент, який проголосував за порушення її особистих кордонів і публічне розголошення пліток. Вона випила три чашки міцної кави, намагаючись повернутися до "психології"