Розділ 1. Спершу відьма з’явилась у затхлій корчмі

Це був вже третій кухоль найогиднішого елю в житті вигнанки чаклунської академії.

...або четвертий?

Що ж, нехай буде хоч п’ятий! Допоки на язиці крутиться те знущальне «вигнанка чаклунської академії», Айві Розні не зрушить із місця — запам’ятайте її слова, невисловлені та сповнені образ! Ель був таким огидним, що допити його допомагало тільки відчуття відчаю та злості на увесь світ у грудях, яке Айві глушила величезними ковтками. Хоч трохи, але ж допомагало.

Чаклунка-недоучка голосно позіхнула, розкинувши руки, і обвела прискіпливим поглядом корчму, переповнену пияками, дварфами…

Айві не повірила своїм очам. Різко відставила напівпорожній кухоль в бік, вирішивши, що з неї вистачить, бо хіба ж може в такому місці сидіти такої неймовірної вроди ельфійка? Точно ні. Дівчина примружилась, намагаючись сфокусувати зір, та перед очима все пливло, як у день, коли вона вперше використала заклинання телепортації. Дійсно: у напівтемному кутку сиділа вишукана зовні леді, яка різко виділялася на фоні пошарпаних стін, вигорілих гобеленів та всього цього бруду. 

Але й назвати її безпорадною панянкою, що забрела не туди, язик у Айві теж не повернувся б — дівчина бачила вражаючу сокиру під її столом, лезо якої загрозливо виблискувало у світлі свічок. Та окрім вроди незнайомки, значно більше уваги чаклунки привернуло крихітне створіння, що сиділо прямо на столі і розділяло вечерю зі своєю господаркою — маленький горностай тримав лапками шматочок індички та задоволено пирхав носиком.

«Очманіти… Де вона його взяла?» — єдине, що встигло промайнути в голові Розні, перш ніж вона зірвалася на ноги і, схопивши свій кухоль, попрямувала до ельфійки.

Ельфійка помітила її завчасно. Вона мовчки спостерігала, як Айві продирається крізь натовп, і підняла брови в німому питанні, щойно та наблизилася. Чаклунка ж розплилася у широкій усмішці і махнула їй рукою, у якій тримала ель — залишки напою розбризкалися на чоловіка за сусіднім столом.

— Ой, бляха, — вилаялася дівчина, зробивши крок назад. Її червоні кучері весело підстрибнули з-під крислатого капелюха, настільки величезного, що той мав би затуляти їй зір.

Чоловік за сусіднім столом — кремезний здоровань із засмальцьованою бородою, з якої тепер сумно капав дешевий напій, — повільно обернувся. У його карих очах спалахнуло щире бажання зламати чийсь конкретний крихкий чаклунський хребет.

— Ну... принаймні це було безкоштовно? — нервово захихоітла Айві, інстинктивно ховаючи спорожнілий кухоль за спину. 

П'яний мозок миттєво підкинув рятівну ідею: застосувати простеньке побутове заклинання для чищення одягу. Але спогад про те, що минулого разу після такого «чищення» в декана академії просто спопеліли штани, змусив її пальці завмерти. 

До того ж, Айві дуже напружувало те оголошення з її портретом на дошці, яке було видно просто з вікна. «Заборона на практику магії», бе-бе-бе.

Здоровань зі скреготом відсунув лаву і почав підводитися. Він був щонайменше на дві голови вищий за Розні, а його кулаки нагадували солідні головки копченого сиру.

— Ти що це втелющила, міська шмаркачко? — прохрипів він, нависаючи над нею темною горою.

— Не чіпай дівчину, — раптом розрізав корчомний гул спокійний, оксамитовий, але колючий, мов лід, голос.

Чоловік закляк, не зробивши й пів кроку. Айві ковзнула поглядом повз нього — ельфійка навіть не змінила пози. Вона лише ліниво опустила витончену долоню під стіл, де лежала сокира, і ледь помітно ворухнула гострим вухом. Горностай на столі теж відклав шматочок індички, наїжачився і загрозливо — наскільки це взагалі було можливо для хутряної сосиски з очима-намистинами — фиркнув на здорованя.

Невдаха-п'яниця глянув у холодні очі незнайомки, оцінив власні шанси пережити цю ніч, люто сплюнув під ноги і, бурмочучи прокльони, важко гепнувся назад на лаву. Щось прошепотів на вухо своєму товаришу, і той лише раз озирнувся на ельфійку, а тоді вони знову повернулися до обговорення сьогоднішнього полювання на качок. Принаймні, це те, що вдалося підслухати Айві, коли вона обходила їхній столик.

Розні полегшено видихнула. Але відчуття небезпеки вивітрилося з її хмільної голови так само стрімко, як і з'явилося, поступившись місцем головній меті.

Айві зробила два рішучі кроки вперед і без запрошення чи хоча б натяку на те, що їй тут раді, всілася на вільний ослінчик просто навпроти небезпечної гості. Спершись ліктями на стіл, вона широко усміхнулася і втупилася поглядом у горностая.

— Дякую, виручила! — бадьоро випалила чаклунка. — Слухай, а як його звати? Можна почухати за вушком? Він кусається?

— Так.

Айві не стала розбиратися, що це означало: її зараз вкусять або почнуть ластитися, — і одразу простягнула руку до тваринки. Той, на щастя, виявився зовсім не проти, підставив свою смугасту голівку і тицьнувся вологим носом у гарячу долоню чаклунки.

— Як тебе звати? — поцікавилася Айві, зводячи зелені очі на дівчину навпроти. Зблизька вона була ще гарнішою: мала світлу, майже перламутрову шкіру, і таке ж світле волосся, заплетене у дві коси. Звісно, Розні не могла не звернути увагу на загострені вуха — зазвичай ельфи не покидали свого краю, а тому така зовнішність була справжнім дивом тут, серед людей. Особливо у передмісті.