Розділ 1

🔥 
Пролог
Ніч у місті пахла дощем і чимось металевим.
Поліцейські мигалки розтинали темряву, відбиваючись у калюжах, немов розлита кров. Перехожі зупинялися, діставали телефони, шепотілися. Ще одне тіло. Знову без пояснень. Знову без свідків.
— Укуси? — тихо запитав молодий офіцер.
Сивий детектив похитав головою. — Ні. Не цього разу.
Пауза.
— Але легенди не вмирають просто так.
На даху сусідньої будівлі хтось стояв нерухомо, спостерігаючи. Його очі світилися в темряві бурштином. Нижче, у тіні, інша постать ледь помітно усміхнулася, оголивши надто білі зуби.
Війна, що колись була прихованою, поверталася.
А дівчина, яка могла її зупинити, ще нічого не знала.
-------
Моє життя було… нормальним.
Іноді — навіть нудним.
Школа, підробіток у кав’ярні, вечори з навушниками й мріями втекти з цього міста кудись далі, ніж мапа дозволяла. Я ніколи не вірила в міські легенди. Вампіри, перевертні — усе це для фільмів і страшилок біля багаття.
До того вечора.
Лист чекав у поштовій скриньці — чорний конверт без зворотної адреси. Папір був дивно холодний на дотик, ніби його щойно дістали з нічного повітря.
Всередині — запрошення.
Бал-маскарад
Вхід — лише за запрошенням
Маски обов’язкові
Опівночі
Без імені. Без пояснень.
Тільки адреса — старовинний маєток на околиці міста, про який усі чули… і куди ніхто не ходив.
— Дурниця, — пробурмотіла я сама до себе.
Але серце билося швидше.
І чомусь я вже знала — я піду.
Бал був схожий на сон.
Золоті люстри, приглушене світло, шовкові сукні й чорні маски. Люди рухалися повільно, наче кожен знав правила гри, окрім мене.
І тоді я його побачила.
Віктор стояв трохи осторонь, у темному костюмі, з маскою, що прикривала лише частину обличчя. Його погляд зупинився на мені — і світ навколо стих.
— Ти заблукала, — сказав він м’яко, але в голосі була тінь.
— Можливо, — відповіла я. — А ти?
Куточок його губ ледь піднявся. — Я тут саме там, де маю бути.
Коли він узяв мою руку, по шкірі пробіг холодок. Не страх — передчуття.
Я ще не знала, що за кілька днів зустріну того, хто дивитиметься на мене зовсім інакше.
Не з тіні — а з полум’я інстинктів.
Його звали Роуен.
І він був моїм початком кінця.
🔥🐺🩸