Не пОняли

1серпня1978року.Халабудна братва вперше зібралась в клубному приміщенні під абрикосою і під 2 коробки подарочних канфєт,шо остались після моїх іменин занялась розробкою плана страшной мєсті бабі Наді(шо у нас через забор).
Це саме вона підло визвала пожарку,поки всі, як могли, реагували на вибухові похорони магараджі.
Наступного дня після того,як Дік здав счаслівого румяного Ігоря батькам і з гордим достоінством принявши велику благодагствєнну катлєту, пішов додому,всі учасники скандального мєропріятія (включая дорослих)організованой толпой відвідали в опорному пункті міліціі принудітельну лекцію з протипожежної безпеки.Не було тільки Васьки- алкаша, бо його новопризначений участковий Кохнадзе визнав потерпілим.
На лекції пузатий майор пожежної служби служби півтора часа розказува про”спічкі дєтям нє ігрушка”, батьки ізображалі повишене вніманіє, ми з усіх сил робили те саме, наша баба Катя в першому ряду беззастєнчіво клювала носом.
Після того обозльонне зривом вихідних старше поколєніє хотіло даже унічтожить халабуду, но чогось передумало. Нам запретили общаться, закрили у дворах і припахали на хазяйство. Кур янчиків услали на село до діда. Потім нам дозволили спатьу дворі і балакать по рації ( залізна коробка з-під лєдєнцов на алюмінєвій проволоці), а потім були мої іменини.Курьянчики приїхали, і все стало, як раніше. 
Варіанти страшной мєсті .як і совсєм не дитячі побажання бабі Надьці були різні, але після того .як Ірка громко і з чуством проізнєсла:”Подлость должна утонуть в собствєнних какашках!” ,стало ясно,шо саме краще рішення-накидать дрожжів прєстарєлой пакостніце у туалєт. Шоб баби Надьчин горОд був такий,як із-за неї наші канікули.
-А як нам в малину попре?
-Шо попре? Там компостна яма. Все лишнє туда потягнеться,не бойся.
В кожній хаті обов язково десь валявся маленький шматочок дрожжів,загорнутий в бумажку.То ж ми їх позносили, поскладали в одну з опустєвших канфєтних коробок і стали ждать удобного случая в халабуді.скрашивая ожиданіє прохолодним узваром і пряниками.
Після обіду баби Надчини гуси стали з гучним скандалом ділить знайдену в траві мамину брошку. Мама побігла ізимать драгоценность у бестолково дєрущхіся птіц, я ув язалася за нею. Потім винувато сказала,шо мені дико припекло, проскочила у бабин двір, залетіла в фанєрне сооруженіє на краю горОда,вивернула содєржимоє коробки в дирку і стрибнула через забор до себе в двір. Звідти побігла назад в халабуду. Коробку викинула в нашу компостну яму. До самого вечора на кутку були повна тішина і спокойствіє.
-Фігня ті ваші дрожжі! Нада шось друге придумать-сказалаГуня,.коли вже почало темніти.
Всі розійшлися по хатах і заснули під шум нічного серпневого дощу.
Від страшного крику ;“Оползєнь!!!!”ми з мамою і сестрою Танькою як ошпарені повскакували со спальних мєст і в чому були вискочили на двір.Всі сусіди тоже.Папа стояв на клумбі перед верандою, на нього З боку внутрішнього забора сунула чороно -коричнева маса. Вона розросталась вперед і вшир,проповзала під сєткою до Лисенків, підступно підбиралась до Бабенкового сарая і літньої кухні батьків малого Ігоря. Перла та мєрзость.як тісто з каструлі, з-під бабинадьчиного фанєрного сооруженія.Саме сооруженіє,як сказочна ізбушка, повільно оберталось на пульсіуючій чвякаючій подушці,двері одкрились і з жалібним скрипом бОвталися туди-сюди Воняло так,шо в голові гуділо.
-Сєм казнєй єгіпєтскіх!-громоподобно возвопіла церковним речитативом богомольна Катерина в білій сорочці і з масивним хрестом на шиї . Якби то було серед ночі,то ми б всі в той оползєнь внесли вєсомий вклад, а так нічого, тільки вздрогнули сильно.
В переулок в їхала машина .схожа на бензовоз То тьотя Галя Лисенкова викликала аварійну асенізацію. Здоровенні дядкИ з хмурими ліцами і перегаром, одягнені в резинові комбінезони, почали розгортати довжелезний шланг. При цьому вони так красочно розказували про нас, наших батьків і батьків наших батьків,шо всіх дітей погнали з переулка на площадку. Потім дорослі теж прийшли. Крім мого папи (він остався з дядьками із аварійки) і Катерини,шо сховалася в малині у себе під забором і періодично висовувала руку з кущів,осєняя хресним знамєнієм процес усмірєнія фекального монстра.
На площадці нас ругали дуже сильно. Ми спочатку мовчки слухали, а тоді почали винувато белькотать: “Ми не хотіли.... Ми не знали... Ми не пОняли...”
-Шо ви не пОняли? -алмазорєзним голосом питає моя мама 
Стало так тихо,шо було чуть,як муха пукне.І нам здалося.шо зелена трава раптом покрилась інеєм.
“Ну.. баба Надя ж сама живе”...-- невпевнено тремтячим баском тягне Бабенчиха.,-”так откуда ж там взялося стільки г@на?”
Пока батьки розгублено лупали очима,ми рвонули з площадки. Старались бігти однаково швидко, але трохи одставав самий сильний і самий длінний Колька Лисенко, бо на старті цепонув за руку малого Ігоря. Пухкеньке дитятко теліпалося,як флажок на капоті і чебуряло сандаліками.

-А тут харашо...-- замріяно пробасила Бабенчиха, після того,як ми сіли- впали в старій бєсєдці в дальньому кутку строймашовського садіка.
-Сюда ,єслі шо, тікать можна ...
-І ніхто не найде,пока самі не вилізем....
Так у нас появився сєкрєтний штаб.