Преємствєнность поколєній.

Липневий вечір1984року.ДівОта і парубОта з нашого
кутка вертається з ЖД клуба.Іде бурхливе обговорення тільки
що переглянутого "Приборкання норовливого".Мимохідь
кидаємо байдужо-презирливі погляди на засмаглі
подряпані ноги,що стирчать із свіжозбудованої халабуди під аличею..В переулку на місці нашого" клубного
приміщення" стоїть драбина. З неї Лисенкова Танька
тягнеться за стиглими абрикосами. Красіво сідає сонце.
Вечірня прохолода пахне бур яном ї пиріжками...Ідилію
зненацька порушує гучний хлопок,потім ще один,і ще ... З
хмари їдкого сизо-блакитного диму вилітає Бєла
Цапля( цибата москальова Ларіска), слідом за
нею миготить п ятами рокітнянська мєлоч на чолі з Рутихою і Лєнкою
Стіпановою (уже без соплєй,но з пальцем у роті). Танька
падає з драбини і завмирає в розквецяних
абрикосах."Японскаябогомиш!"-сотрясає воздух дядя
Ваня(шо хата коло аличі),вискакуючи в переулок
в"сімєйках" і з дрючком наперевєс.Баба Ольга вибігає на
ганок,на ходу зав язуючи шовковий халат з драконом. З
високої підзаборної кропиви випливає рука з масивним
хрестом і зацікавлено-перелякане обличчя богомольної
Катерини. Стукають хвіртки. Підтягується народ.В
зарослях аличі димить і бахкає.
--А наше дєло живьот!-- гордо ізрьок Колька
Лисенко,проводжаючи замріяним поглядом
різнокаліберний замурзаний отряд
-Прєємствєнность поколєній!- умнічає Ірка,крадькома
підтираючи розмазану сльзою умілєнія туш.
...Через площадку,хекаючи, підтюпцем біжить обважнілий і посивілий участковий
Кохнадзе.В переулок з сірєною і мигалкою повертає
пожежна машина..