Магараджа

 Середина липня1978року.Понеділок. Із дорослих
на кутку тільки алкаш Васька, шо блаженно похропує під лавочкою коло хвіртки баби Марусі та стара Рябокониха
(через забор од Лисенків), шо якраз палить сміття у своєму
дворі.Дим проникає навіть в халабуду, де поповнений
Іркою і Курьянчиками колектив з насолодою хрумтить
жареними карасями, ізвлєчьонними нашими папами на
вчорашній рибалці з Бубновщинських ставків.
Біля халабуди дрімає Курьяновський Дік-- собака
велика,.як теля,лахмата,.як ведмідь, добра.як, три матері
Терези і розумна.,як два професора.
--Ціле утро в той Рябоконихи не стільки горить, скільки
воняє.- гидливо скривилась Тамілка, кидаючи рибну голову
Дікові. Дік хватає лакомство на льоту і вдячно виляє
хвостом.
--Не кастьор,а позорище... От в тому індійському кіно, шо
ми в п ятницю дивилися ( ходили в ЖД клуб всім
Ракітним), то там в конці так чоьтко горіло!
--Коли бабИ зал соплями залили.як хоронили того... царя?
--Магараджу.-кажу я ( Хранітєльніца халабудного
прошолого була дєвочка начитана,знала багато різних слів:
розумних,не дуже розумних, іностранних ,а также
батьками суворо заборонених) .
--Ну да. Махараджу. Помните.як він лежить весь в білому,
цвіти кругом..
--Дівчата в сарі грусну пєсню співають..
--Красівий рєбьонок на слоні...
--Так у нас єсть красівий рєбьонок. Чорнявий, смуглий...
Всі повернулися в бік малого Ігоря, який ,нічого не
підозрюючи, увлІчьонно наминав карася.
--А шо? Чалму з полотєнца зробимо, брошку Юхимівни
(моєї мами) ту,шо з зельоним камнем на лоба приколемо...
--А слон?
--Дік слоном буде. Подушку вишиту бісєром ( з розкІшного
Гуніного дівана) на спину прив яжем, малого зверху
посадимо.--А хобот?
--Хобот буде понарошку.
Ігорь не виступав, бо за рік уже звик, шо його періодично
використовують,як декоративний елемент. Діка малий не
боявся. Він тільки трошки боявся машин після
прошлогодньой свайби.
Магараджою вибрали Кольку Студебеккера, бо він був
смуглий, кароокий і з пушистими рєсніцами.як у того
актьора. В дворі у Лисенка сушилось білосніжне і
накрахмалене більльо глави сімейства. Вирішили його
позичить в якості ритуального індійського костюма.
( шоб було як у кіно). Колька Студєбеккер пробував
булькать,шо в кальсони він весь поміщається,а рукава
вулицю підмітають, але його своїм вєсомим басом тут же
заткнула Бабенчиха:
--Тобі в ньому лежать,а не ходить!
Рішили,шо якщо білльо замажеться, Колька скаже,шо його
вітром здуло через горОд до помийниці, а єслі димом буде
вонять , то Рябокониха винувата.
З білою бородою проблем не було (бо на Новий Рік папа
нашого магараджі був Дідом Морозом) З волоссям було
складніше, бо краситься перекиссю (як Іркіна мама)
царствєнний пакойнік відмовився навідріз. Ксюха кучерява
пішла до москалів (вони недавно купили углову хату і
якраз білили) попросила розведеної крейди і щітку.
Сказала ,шо збирається кірпічі на клумбі красить. Дали.
Благородна сивина з тої крейди вийшла ще лучче,чим
настояща. Підсохне і змиється. Не то,шо перекісь.
Погрєбальний костьор сорудили посеред переулка із
жмаканих газет, трохи поламаних,але досить міцних
ящиків з-під нашого магазіна, старого дитячого матраса і
купи квітів ( на той час по дворах вже буйно цвіли флокси,
жоржини і градіолуси). Руки магараджі прикрасили
перснями з шкатулок,шо на трюмо стояли. Сарі ми зробили з тих тканин,шо наші мами берегли в гандіропах до
особого случая.
--За шо наругають? Ми ж не різать.
Між бровами намалювали помадою червоні цятки
розміром з п ятак
--За шо попаде? Ми ж не на губи.
Найправдоподібніше виглядала Бабенчиха ( вишневий
пан- бархат, куклячі очі, чорні брови,товстенна темна
коса..) Справжнісінька індійська дєвушка. Поки рота не відкриє
Договорились, шо як тільки начне припікать, Кольку
виймаємо, матрас від квітів витрушуєм( якщо
затліє,.поливаємо водою з завбачливо принесених
пластмасових відер), поки догорають ящики все лишнє
прибираємо, потім ,поки дівчата переодягаються,
повертають персні в шкатулки ,а ткані в гандіропи, хлопці
розпрягають Діка, миють- переодягають магараджу,
вертають білльо на мотузку і печуть картоплю в остаткх
погрєбального костра.
Васька- алкаш, шо до того часу вже зовсім проспиться,
отримує порцію картоплі і підтвєрджує батькам,шо він за
нами приглядав,шоб пожару не було.
За активною підготовкою церемонії непомітно,але
невблаганно закінчувався день. Робочий.
І ось благородний старець возлежить на покривалі з квітів,
під ним вогонь обережно облизує жмакані газети, персні
сяють на сонці.З одного боку траурного ложа стоять наші
хлопці і, скорботно схиливши голови, спостерігають за
полум ям. Ми стоїмо навпроти і затягуємо грусну пєсню: “
Аааа- таге-таге.. рами-рамі-шарі-шарі — халдИ-балдИмулдИ..” І так по колу. Поступово підсилюючи звук,
склавши долоні під підборіддям ”човником”і плавно
колихаючисьсь вправо-вліво.
Зелена коштовність на чалмі красівого ребьонка
,воссєдающого на”слоні”,пускає різнокольоровіі сонячні зайчики, він з роззявленим ротом милується тим видовищем.
Дік під бісерним сідлом стоїть спокійно.
Хмара диму повільно росте і розповзаєтья, окутує квіти, і магараджу.
Густішає і починає змінювать корлір з білого майже
прозорого на сизо-сірий з дивним жовто- коричневим
відтінком. Він уже майже повністю поглинає ноги в
китайських кєдах під білосніжними штанами, руки в
перснях, сиву білобороду голову.... Грусна пєсня звучить
голосніше і жалібніше.....
--Всьо! Я вилізаю. Тут уже припікає і воняє, шо капєц!-
сказала сизо-жовто-коричнєва хмарка з карими глазами і
пушистими рєсніцами.
Видно, старий дитячий матрас був добряче запісяний.шо і
проявилось при сильному нагріванні.
Відповісти ніхто не встиг, бо під ящиками шось гучно
стрельнуло, скинуло з матраса квіти разом з магараджою а
потім враз як полихне! Пізніше виявилось, шо брати
Студєбеккери в купі з різним сміттям випадково загребли
пластмасову пляшечку з-під якогось растворітєля, і там на
дні трошки лишилось.
А в цю секунду хор індійскіх дєвушек хватає відра, хлюпає
воду в вируюче полум я і одна на одну. Грусна пєсня
переходить в дикий вереск.
Хлопці розбігаються хто куди.
Магараджа теж смикається бігти,але наступає на рукава ,
заплутується в кальсонах і падає. Лежачи виплутується.
Кидає бивше бєлоснєжне Лисенкове білльо в мокрій
пилюці і прожогом біжить в сторону зарослів аличі.
Дік лякається вспишкі і різко стартує. Красівий ребьюнок
міцно обнімає його за шию і со звонкім криком “Бєшений
слон!” на реактивній швидкості верхи на собаці пролітає
повз закляклих від жаху батьків, що саме поверталися з
роботи.Чалма розмотується, алмаз губиться в пилюці, а
розкішна бісєрна подушка приземляється біля струнких ніг Гуніної мами.
Слідом за Діком з переулка вибіг алкаш Васька з
криком:”П @ц! Зав язую!!!”. Ну,його можна зрозуміти, бо
перше,шо він побачив, відкривши очі під лавочкою, був
вогняний стовп,з якого вискочив сивий бородатий гном в
трусах і кєдах.
За Ваською із густого вонючого уже майже чорного диму
винирнув хор індійських дєвушек. Хоча, мокрі, в
полурозмотаних"сарі" ,з криваво-чорними патьоками на
лобі і щоках ми більше були схожі на хор Бомбейських
зомбі. Правда, тоді такого кіна ще не було . В переуок з
сірєною і мигалкою заїхала пожежна машина, але, гасити
було вже особо нічого. До батьків вернулись життя, голос і
педагогічні таланти ( дуже різноманітні ), а в битві
специфічних запахів тріумфально переміг запісяний
матрас.