Байки та жарти
Сповідь дивакуватого байкаря
Байкарі бувають різні – молоді та старші,
Фантазери, добрі, грізні. Хто ж із нас найкращій?
Люди, годі сперечатись! Байку не проґавте!
Слухайте! Буває часом – звірі пробігали.
Дивні! Бачив! Наслідили… довгими ногами!
Дуже схожі на людину, тільки із рогами.
Звірі, видно, поспішали – просто по сторінці
Йшли – рядочки залишали. Отакий в них принцип!
А рядки – така ж задача – треба й римувати.
Тож байки мої, пробачте, геть дивакуваті.
. . . . . . . . . . . . . .
Байку я пишу щовечір довгу-довжелезну
Про вовків та про овечок, про слонів кремезних.
Не завжди творю з розмахом, стримую уяву.
У сюжетах є комахи, антилопи, ґави.
Звірі різної статури рухаються спритно.
Отака література – дуже колоритна!
Розмовляють!!! Що ж за лихо! Гомінкі звірятка.
Гей, посидьте трохи тихо! Треба ж для порядку.
Чудасія через слово – горе читачеві.
Безтолково-безголово написав знічев’я.
Сенсу, визнаю, немає. Потребую свідків.
Сенс, як пташка – не впіймаєш, бо ж літає швидко.
Літератор я такий – сивий та вусатий.
Підкажіть, чи ті байки годі вже писати…?
