Байки та жарти
Половецька Баба
У музеї біля ганку
Половецька Баба… дивна!
Викликає забаганку
Спілкуватись позитивно.
Я до неї з запитанням:
«Як Ваш настрій та здоров’я?
Що Ви бачили востаннє?
Де Ваш ніс, де вуха, брови?»
Перепитую у пані:
«Як Вас звуть? Якого віку?
Чи давно в такому стані?
Розкажіть-но чоловіку».
Гола, боса, ще й голодна,
Та й до того ж скам’яніла.
Дні летять один за одним
Крізь розпечені горнила.
Хоч дощі, хоч сніг, хоч грози –
Жіночка стоїть на місці.
Хоч у спеку, хоч в морози –
Спокій вічності в усмішці.
І не рушить жодним кроком.
Не спішить вона нікуди.
Бачу усмішку широку –
Вас вітає, добрі люди!
Ні… обличчя невиразне…
Може, страх перед борнею.
І мовчить вона щоразу,
Як звертаюся до неї.
Половецька баба-воїн
Некваплива, як годиться.
І не крутить головою.
Справжня степова цариця!
Щось ця жінка пам’ятає.
Знає щось таке, важливе!
Завтра ще прийду, спитаю.
Якось розповість, можливо…
