Коли шлях вивів Онохрея до порубіжжя, де степ зустрічався з дубовими пралісами, повітря змінилося. Воно більше не пахло спокоєм — воно пахло сталлю, кінським потом і тривогою. На роздоріжжі, біля застави, він побачив загін молодих воїнів. Вони сиділи мовчки, стискаючи руків’я мечів так міцно, що біліли кісточки пальців. Перед ними лежав шлях у битву, з якої не всі повертаються.
Онохрей зрозумів: тут не до філософських розмов про птахів. Тут потрібна «Залізна каша».
Це була каша, яку готували лише тоді, коли дух мав стати міцнішим за плоть. Її основою було ячне зерно — грубе, цільне, сповнене земної сили.
Її склад простий, але мудрий:
Ячне зерно: Символ непохитності. Його не можна розварити до стану киселю, воно завжди тримає форму.
Копчене сало (підчеревок): Енергія вогню, що дає тілу тепло на довгі години.
Сушений корінь хрону та дикий часник: Щоб кров швидше бігла жилами й вимивала страх.
Секретний додаток: Онохрей завжди кидав у казан чистий сталевий уламок меча, поки вода кипіла. Він казав: «Залізо має передати свій дух зерну, а зерно — людині».
— Ви боїтеся, що ваше тіло зрадить вас, — мовив Онохрей, розкладаючи кашу по дерев’яних мисках. — Але пам’ятайте: найгостріший меч робиться з м’якого заліза, яке багаторазово гартували у вогні та льоду.
Він подав миску наймолодшому воїну, чиї руки помітно тремтіли.
— Ця каша не зробить тебе безсмертним, хлопче. Але вона зробить тебе частиною цієї землі. А землю неможливо перемогти, бо вона лише приймає в себе тих, хто прийшов із мечем, і дає сили тим, хто тримає щит за правду. Їж і ставай залізом.
Коли воїни закінчили трапезу, їхні очі перестали бігати. Спокій, важкий і надійний, оселився в їхніх душах. Вони піднялися не як приречені, а як ті, що знають свою роботу.
Онохрей дивився їм услід, поки пил під копитами коней не влігся. Він витягнув уламок стародавнього меча із казана — лезо блищало яскравіше, ніж будь-коли.
— Залізо до заліза, — прошепотів він і почав чистити казан піском.
Цебуло поблизу урочища Холодний Яр, де сама земля дихає силою та волею.