На березі Сиваша

Після того, як Дух Степу розправив крила й злетів у височінь, він зробив широке коло над курганом і на мить завмер у повітрі, вказуючи напрямок своїм золотим оком. Онохрей зрозумів без слів: шлях веде на південний схід, туди, де степ зустрічається з великою водою, а повітря стає солоним і терпким.

— Йди туди, кашоваре, — пролунав у голові голос, схожий на шум прибою. — Там, серед плавнів, застигла тиша, яка занадто довго не чула пісні вогню.

Онохрей прийшов до соляних озер якраз тоді, коли небо стало фіолетовим. Тут він зустрів рибалок, чиї обличчя були посічені сіллю та вітром, а очі — сумні, бо сіті їхні були порожніми, а серця — важкими від тривожних звісток з моря.

Для них Онохрей вирішив приготувати особливу страву — Пшеничну кашу з в'яленими томатами та степовими травами, яку він називав «Ранок після бурі».

Секрет філософа:

  Пшениця (дроблене зерно): Це стійкість. Вона міцніша за пшоно, її треба довго томити, як і людське терпіння.

  В'ялені томати: Це концентроване літо. Вони нагадують, що сонце повертається навіть після найдовшої ночі.

  Чебрець та полин,  лишедрібка. Щоб нагадати душі про волю.

Поки каша вбирала воду, Онохрей сказав рибалкам:

— Ви боїтеся, що море забрало вашу вдачу. Але вдача — це як сіль у цій воді: ви її не бачите, поки сонце не висушить зайве. Буря лише очищує берег. Їжте, і нехай ваша сила стане міцною, як це зерно.

Після вечері рибалки вперше за довгий час заспівали. Їхні голоси полетіли над Сивашем, і кажуть, що тієї ночі море заспокоїлося, а на ранок сіті були повні сріблястої риби. Дух Степу, спостерігаючи за цим з висоти, знав: кашовар знову вилікував шматочок світу.