Байки старого кашовара
Про Злидня в макітрі
Жив-був у Онохрея глиняний горщик, що йому здавалося, ніби то він варить, а не кашовар. Ставився до нього Онохрей з повагою, бо то була ще прадідівська макітра, у якій будь яка страва виходила така, що й мертвий би встав попросити добавки.
Та одного разу, пізно восени, коли вітер вже носив по двору опале листя та згадки про літо, Онохрей узявся варити кашу з тертим маком. Аж раптом — макітра загула. Не сильно, але так… з характером. Наче в ній хтось зітхнув. Онохрей спершу подумав, що то миші в стрісі, але коли втретє почув "Уууу... не солодко мені…", узяв ложку і сказав:
— Ану, злидню, вилазь, поки не засмажив тебе з цибулею!
З макітри виліз такий собі малий, худющий дідок, у лахміттях, але чистеньких, наче щойно випраних, із пальцями, як курячі лапи, та борідкою, що бруківку мела б.
— Та не бий, Онохрею, — заскрипів. — Я тут, бо голодно. Колись мене прабаба твоя прикликала, як нічим було дітей годувать. Та ти, бач, таку кашу з маком зварив, що я й злиднювання забув…
Онохрей глянув на нього, зітхнув і мовив:
— То лишайся, злидню, але будеш мені на сіль пробувати. І як збрешеш — назад у макітру, ще й покришку воском запечатаю.
Відтоді злидень став дегустатором. А Онохрей кожного разу казав:
— Якщо навіть злидень каже, що смачно — значить, точно вдалося
#3006 в Фентезі
#216 в Не художня література
Відредаговано: 28.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
