Злидні

Бабуся розповідала, що в дитинстві її родина жила досить заможно, особливо за сільськими мірками того часу. Господарство було велике, роботи вистачало всім, але й достаток у домі відчувався. Батько мав постійну роботу шофером у одного з великих партійних керівників, а це давало родині не лише певну впевненість у завтрашньому дні, а й можливості, про які більшість односельців могла тільки мріяти. Вони були одними з перших у селі, хто мав власну машину, і для дітей це здавалося чи не найбільшим доказом того, що їхня сім’я живе краще за інших.

Одного разу батько повіз свого начальника на рибалку. Той приїхав не сам, а разом із кількома іншими керівниками, тож чоловіки влаштувалися на березі річки, розклали снасті й до самого вечора збиралися відпочивати від міських справ. Батько, виконавши свою роботу, залишився неподалік, але сидіти без діла йому швидко набридло. Він вирішив трохи прогулятися вздовж берега, подивитися на річку та розім’яти ноги після дороги.

Берег у тому місці був пологий, місцями зарослий очеретом, а біля самої води лежав товстий шар темного мулу. Пройшовши кілька сотень кроків, чоловік помітив щось незвичне серед прибережного сміття. Спершу йому здалося, що то звичайний дерев’яний ящик, який принесло течією, однак, придивившись, він побачив невелику скриньку. Вона лежала наполовину у воді, обліплена мулом і водоростями, а її металеві завіси вже вкрилися іржею.

Батько витягнув знахідку на берег і довго розглядав її, намагаючись зрозуміти, що могло зберігатися всередині. Скринька була невеликою, але доволі міцною, із потемнілого дерева, а замок, хоч і пошкоджений, усе ще тримався на місці. Чоловік подумав, що хтось міг загубити її разом із чимось цінним, і ця думка не давала йому спокою до самого вечора. Коли рибалка закінчилася й начальник наказав повертатися, батько забрав знахідку із собою.

Удома він одразу взявся відкривати скриньку. Діти з цікавістю зібралися довкола, мати теж підійшла подивитися, що чоловік привіз із річки. Усі чекали побачити бодай якісь старі речі, прикраси чи гроші, але всередині виявилося порожньо. Лише кілька грудочок засохлого мулу та неприємний запах вогкої деревини нагадували про те, що скринька довго пролежала у воді.

Батько трохи розчарувався, проте не став довго перейматися невдалою знахідкою. Він поставив скриньку в коморі, вирішивши, що згодом знайде їй якесь застосування, а родина повернулася до своїх звичних справ. Здавалося, на цьому історія й закінчилася, однак невдовзі в їхньому домі почали відбуватися речі, яким ніхто не міг знайти пояснення.

Спершу батьки помітили, що зникають гроші. Не всі одразу, а потроху, невеликими сумами, які вони відкладали на господарські потреби. Мати була впевнена, що чоловік узяв їх без дозволу, а батько, своєю чергою, запевняв, що нічого не чіпав і підозрював дружину. Через це між ними почали виникати сварки, яких раніше майже не бувало. Кожен намагався довести власну правоту, але гроші й далі зникали, а знайти винного так і не вдавалося.

Згодом неприємності почали переслідувати й батька на роботі. Машина, яка раніше справно служила йому, раптом стала постійно ламатися. То двигун не хотів заводитися, то щось траплялося з колесами, то несподівано виникала поломка, через яку він не міг вчасно виконати доручення начальника. Спочатку той ставився до цього поблажливо, але з часом його терпіння вичерпувалося, і батько дедалі частіше повертався додому похмурим, розуміючи, що через несправності може втратити роботу.

Матері також не щастило. Вона, як і раніше, багато працювала по господарству, доглядала худобу, поралася на городі, готувала їжу, але тепер усе ніби валилося з рук. Те, що раніше вдавалося легко, почало забирати надто багато сил, а результати праці виявлялися значно гіршими, ніж очікувалося. То щось псувалося, то губилося, то ламалося саме тоді, коли було найбільше потрібне. Родина не бідувала, але поступово втрачала той добробут, до якого звикла.

Батьки не могли зрозуміти, що відбувається. Вони перебирали в пам’яті останні події, шукали причину в господарстві, на роботі, серед знайомих, але жодне пояснення не здавалося достатньо переконливим. Зрештою мати почала говорити, що хтось наврочив їхню сім’ю, а батько лише відмахувався від таких слів, хоча й сам уже не знав, як пояснити нескінченну низку невдач.

Так тривало доти, доки одного разу до них у гості не приїхала бабуся бабусі. Вона була жінкою вже немолодою, багато чого пережила й, за словами бабусі, добре зналася на давніх звичаях та повір’ях. Вислухавши скарги господарів, вона не стала довго розпитувати про гроші чи поломки, а натомість поцікавилася, чи не з’явилося в домі останнім часом чогось чужого.

Батько спершу не зрозумів, про що йдеться, але потім згадав скриньку, яку привіз із рибалки. Він розповів, де її знайшов, як приніс додому й що всередині не було нічого, крім мулу. Стара жінка уважно вислухала його, а тоді попросила показати знахідку.

Оглянувши скриньку, вона довго мовчала, ніби намагалася переконатися у власних здогадках. Потім наказала поставити її біля печі й залишити відкритою. На столі ж веліла поставити склянку молока та покласти поруч шматочок свіжого хліба. Батьки здивувалися, але сперечатися не стали. Стара жінка пояснила, що все потрібно залишити на ніч і ні в якому разі не чіпати до ранку.

Тієї ночі родина лягла спати, хоча, як розповідала бабуся, ніхто не міг заснути спокійно. Дітям було цікаво, навіщо знадобилося виконувати такі дивні накази, а батьки, хоч і не вірили до кінця в почуте, все ж чекали, що станеться далі.

На світанку батько першим підвівся й пішов до печі. Скринька стояла там, де її залишили, але тепер була щільно зачинена. Чоловік підійшов до столу й побачив, що шматочка хліба немає, а склянка, у якій увечері налили молоко, стоїть порожня. Він покликав дружину та стару жінку, і невдовзі всі троє вже розглядали дивну картину, не знаходячи слів.