На взуттєвій жив підставці
Вельми славний богатир.
Не сидів собі на лавці,
А стежиною ходив.
Як ступав він гордо й мужньо
Тротуарами й дворами,
То втікали подорожні,
(То говорячи між нами).
Так отой-то богатир
Був величний білий кед,
Всіх кросівок поводир,
Він все думав наперед.
Так любили його шпильки
І махали ремінцями,
Хоч і був він повним дурнем,
(Але то також між нами).
Ну так ось! На ту підставку
Та й прийшла біда велика.
І де думали й гадали,
Що набрались того лиха.
Господиня раз принесла
Дуже гарні босоніжки,
Хоч і звабно посміхались,
Та ховали вони ріжки.
Був характер препаскудний
У тих чорних босоніжок,
Бо краса така облудна
І звести вас може з світу.
Стукіт-стукіт по паркету –
Босоніжки танцювали.
Та й позвали в танець кеда,
Душу мужню схвилювали.
Ну а кед наш, як казала,
Інтелектом не вражав.
Думав він, що дарувала
Йому доля гарний шанс.
Обіцяв він босоніжкам
І моря, і гори, й ріки.
Та не знав наш бідолага,
Що пропав на вічні віки.
Швидко оповідь ведеться
Та не швидко час іде.
От набрид кед босоніжкам,
Сам не знав, коли і де.
І якогось, власне, ранку
Босоніжки said «Goodbay»
Ну а кедику-блондину
Хоч із скелі вниз стрибай.
Ну так-от, шановні кеди,
А наука вам така:
Як завбачте босоніжки,
То світ за очі тікай.
Бо жіноча-то натура,
Не солодка, як той мед,
Вона, може, і красуня.
Та у сховку – кулемет.
Відредаговано: 13.08.2020