Глава 28

ЛУНА

В той же день Колін змушує мене одягнутися тепліше і веде до підземного паркінгу простягаючи дорогою шолом. 

— Що відбувається? — тихо питаю.

Вейн ігнорує, зосереджений й водночас розлютований заводить залізного коня, сідає за кермо та терпляче очікує поки займу місце позаду. Мовчи корюся надягнувши шолом на голову й обіймаю його за талію міцно впиваючись пальцями у шкіру. Колін одразу газує практично вилітаючи з паркінгу на всіх парах. Мотоцикл несеться Нью-Йорком, мов оскаженілий звір минаючи сотні автомобілів котрі сигналять нам в спину. Я би мала боятися такої манери їзди, мала би попросити його пригальмувати, але страху немає — я повністю довіряю Коліну Вейну. 

Ми прибуваємо в один з елітних районів забудований новими висотками з виглядом на усе місто. Колін лишає мотоцикл під входом не напружуючи себе заїздом до паркінгу, схопивши за руку тягне за собою постійно перевіряючи чи в порядку я. Зрештою ліфт підносить нас ледь не до небес, а тоді двері відмикаються прямо у величний пентхаус, щоправда, для цього Вейну довелося ввести якийсь спеціальний код на панелі. 

Залишаючи стіни ліфта позаду застигаю в подиві відчуваючи як червонію прямо на очах у абсолютно голого чоловіка! Мушу визнати — його тіло прекрасне, навіть напрочуд звабливе, та я наказую собі дивитися виключно на обличчя, не менш прекрасне за тіло — сині очі, чорне волосся й суворий вираз додають йому віку, проте я бачу, що він такий же, як і Колін, просто враження, ніби життя його непогано помотало.

— Господи, одягнися! — гарчить Вейн. — У мене проблеми! 

Він рішуче проходить вперед до кухні продовжуючи тягнути й мене слідом сплівши наші руки, поки незнайомець проводжає нас дещо ошелешеним виглядом. 

— Привіт, — буркаю під ніч опускаючи очі.

— Якого хріна?! — кричить незнайомець нам у спину. 

— Просто вдягни труси, Деймоне! — фиркає Колін і саджає мене на кухні за мармуровий острівець нахабно відмикаючи чужий холодильник. Я дещо ошелешена. Мабуть, вперше в житті у мене пропав дар мови. 

— Лайно! Та пішов ти! — Деймон, я так розумію — Поузі, — світить голою дупою ще деякий час, а тоді зникає за одними з дверей у глибині пентхауса. 

— Ти що? — сичу до Вейна.

— Все добре, — відмахується він й дістає нам обом пляшку коли. 

— Ти влетів до нього додому, ніби до себе! Так не можна!

Карий погляд Коліна спалахує сміхом.

— Нам можна. 

— Я бачила, — саркастично відрізаю.

— Привіт, — лунає дівочий голос.

Стрімко обертаюся дратуючись, що сиджу спиною до незнайомки. Захват виривається видихом з грудей варто побачити її — вона неймовірна красуня. Ефектна, струнка, зваблива, темна, наче зійшла зі сторінок якоїсь готичної казки. Волосся чорне й довге обличчя миле та в ньому приховується щось таємниче, що одразу хочеться розгадати, попри те, що знаєш — не вдасться. Вона здається холодною та відстороненою поки йде до нас з Вейном, але коли на її обличчі з'являється тепла усмішка світ довкола змінюється.

— Коліне?! — дівчина радісно обіймає Вейна, а тоді вітається і зі мною, — Ти певно Луна Белл? Я щаслива з тобою нарешті познайомитися. — Тоді її уважний погляд падає на мою перебинтовану руку. — Що сталося? О, я не представилася, — швидко веде вона далі, — Ліліт Поузі. 

— О, — видихаю, — надзвичайно приємно. Я…

— Все добре, — м'яко каже Ліліт. — Отже? — вона з очікуванням дивиться на Вейна. — Минулого разу ти витяг мого чоловіка і змусив нервувати, а тепер що? Якщо ти з Луною, я гадаю, щось серйозне?

— Саме так, але ми дочекаємося Деймона, — відрізає Вейн спустошуючи пляшку коли прямо з горла, забувши про склянки.

— Я вже тут, — знову лунає позаду, — більше так не заявляйся, врешті — я одружений чоловік, і ти не сам!

Він встає поряд з Ліліт, вони удвох дивовижним чином схожі між собою, попри те, що вона значно нижчого зросту, але я бачу обожнювання у синяві Поузі, і любов в очах Ліліт. 

— Луна у мене не якась там шмаркачка, яка не переживе вигляду голої дупи Поузі та керівника Тріо! — сміється Колін. 

— То ти Луна Белл? — погляд Деймона одразу зосереджується на мені.

— Я, — дещо тихо кажу спрямовуючи багатозначний погляд на Вейна. 

— Скільки ж я чув про неземну маленьку Белл, — дражнить Поузі друга. Колін закочує очі й винувато усміхається мені. — Я цілу ніч ловив цього принца містом й контролював аби не вліз у проблеми, бо він психував через тебе. А Ліліт вранці надавала нам обом, — хмикає. 

— Ми чули, що трапилося, — пом'якшує слова чоловіка Ліліт. 

— Те, що трапилося тоді має продовження зараз, — Колін якось втомлено спирається на мармурову поверхню острівка й обводить поглядом усіх нас. — Хав'єр, до якого на зустріч тоді потрапила Луна, викупив агенцію, він хоче отримати Белл собі маніпулюючи мною і її бажанням аби я зміг піти, бо я наказав нашому менеджеру підготувати документи про розірвання моєї угоди, коли закінчиться наша спільна з Белл. Але, я вирішив лишитися, аби допомогти Луні в її кар'єрі, щоправда, на цьому всьому Хав'єр і вирішив грати. Після закінчення нашої угоди про стосунки залишиться моя і попередня домовленість Луни про те, що вона стає незалежною сольною співачкою “Музичного конекту”, хоча упевнений з нею можуть розірвати її й відправити до спонсора, навіть якщо він тепер директор агенції. Одним словом через контракти у пастці саме Луна, бо я маю з чого заплатити штраф за дострокове розірвання угоди, і заплачу за Луну за потреби, та я впевнений — в угоді є мілкий шрифт який мені невідомий і може принести проблеми. Плюс, чомусь здається Хав'єр не дасть піти їй просто так, цей виродок зациклився на ній якогось біса. 

— Зачекай, — Деймон сідає теж за острівець, — бо я заплутався, ви хочете піти? Чи позбутися Хав'єра? 

— Я хочу покарати Хав'єра, — відрізає Колін цілком серйозно, — і Джері Крауна. Я хочу, щоб Луна лишилася в агенції і її просували, і за потреби лишуся з нею.