Глава 27

Колін

Так більше не може бути. 

Тіло Луни тремтить, опинившись у пентхаусі саджаю її на диван й одразу накидаю на дівочі плечі ковдру. Кинувшись до кухні набираю в крані склянку води й подаю її Белл. Вона одним махом спустошує її, а я в цей час йду у ванну та хапаюся за аптечку. Повернувшись, сідаю поряд, беру її руку закутану в рушник у червоних плямах та повільно відтягую тканину. Уся долоня в мілких порізах, здається, навіть бачу скло в ранках. Зосередившись на цьому мовчки дістаю зі шкіри крихти скла пінцетом, обробляю антисептиком, а потім обмотую бинтом так ні разу не глянувши у її очі. 

Луна весь час мовчить, тільки здоровою рукою все сильніше тягне на себе ковдру й голосно ковтає. Відчуває — я киплю. Її записка, котру зрадливо лишила в кімнаті, аби не одразу все зрозумів досі майорить кількома словами перед очима:

“Я на зустрічі із Хав'єром. Там само, де відбулася і перша…” 

— Коліне? — м'яко кличе мене. 

Не реагую, все ще тримаю її поранену руку не фіксуючи бинт. 

— Коліне. 

Я мовчу.

— Я хотіла вберегти тебе.

Її слова щось рвуть у мені. Здіймаю на неї погляд, боляче бачити її заплакані карі очі, мокрі вії, стурбований вираз обличчя. 

— Я тебе просив про це? — ціджу крізь зуби. Мої пальці автоматично стискаються довкола її долоні, але я швидко опановую себе — не хочу завдавати їй ще більшого болю.

— Ні, але… Ти сказав, що залишишся заради мене, та раніше ти хотів піти. І я… я не хотіла, щоб ти жертвував собою заради моїх мрій, безпеки. Не хотіла, щоб ти згорів на сцені! — гаряче випалює. 

Звужую погляд, відпускаю дівочу руку продовжуючи втримувати увагу на ній. Всередині усе клекоче від страху за неї, від розуміння того, що сталося на тій проклятій зустрічі, від гніву, що вона хоче самостійно розв'язувати власні проблеми, хоча наразі вони спільні, що вона не дозволяє навіть спробувати захистити її, попри те, що лишає для цього шляхи. 

Я втратив Меган. А тепер боюся втратити її. Невже вона не розуміє? 

— Рішення про те йти мені чи ні приймаються виключно мною, і якщо я вирішив залишитися за потреби, аби захистити тебе, то це цілком свідома позиція. Моя позиція, Луно, — відрізаю.

— Але мова йшла про золоту жилу, хіба ні? — не здається вона. — Тебе не відпустять, і якщо зрозуміють, що ти й надалі встаєш на мій захист, то скористаються цим! Я бачила твої очі, Коліне! Я бачила, що ти дійсно готовий піти зі сцени, що готовий відпустити минуле, а враховуючи, що я ще й була свідком твого життя до цього рішення, до самознищення яким ти регулярно займався, я не хочу аби ти йшов на жертви заради мене як… як… 

Вона червоніє, не закінчує речення, та я знаю про кого змовчує — тата та Остіна. Белл вважає, що власними мріями зруйнувала все, власну родину, майбутнє, розбила серце колишнього нареченого. Вона не знала, коли починала на сцені, що за славу й гроші платиться інша ціна, а я її заплатив ще раніше. Ще до сцени! Зараз я знаю на що підпишусь, якщо лишусь, аби її цілі були досягнуті, цією кухнею мене не зламати й не злякати! 

— Твій тато помер не через тебе, — викарбовую. — А з Остіном вийшло не через твої амбіції й мрії, а через те, що він твердолобий ідіот. 

— Коліне… — схлипує дівчина.

— Що сталося на зустрічі? — вкрадливо питаю намагаючись ігнорувати сльози. 

Луна опускає погляд. Тягнеться до порожньої склянки, але я зупиняю її й сам наповнюю лишивши дівчину зібратися з думками. Сівши поряд простягаю воду, очікування затягується, спершу вона робить кілька великих ковтків, потім намагається зібрати думки до купи. 

В якомусь сенсі вже жалкую, що насварив її й вимагаю розказати все, можливо не на часі, можливо не зараз, можливо спершу варто заспокоїти її, але страх за неї підганяє в спину кричучи, що потрібно знати правду вже і діяти одразу завдаючи нещадних ударів.

Маленька Белл судомно зітхає, не витримую, підсуваюся й беру її тонкі пальчики у свої долоні та лагідно розтираю шкіру, щоб не завдати зайвого болю пораненій руці. 

— Хав'єр викупив “Музичний конект”... 

— Спонсор викупив музичну агенцію, яка вартує мільярди? — дивуюся.

— Так, — вона дивиться на наші сплетені руки, — він хотів, щоб я встала на коліна перед ним, щоби я… щоби я… тоді би він відпустив тебе без усіляких проблем, ти був би вільним, а я залишилася би в агенції. Він… — вона замовкає, і я мовчу, хочу спершу почути усе, бо якщо зірвуся зараз, то лише наламаю дров. — Він не хотів бути дурнем через мене, хотів мати змогу мати доступ до мене тоді, коли він забажає… А мене знудило, він поставив на коліна, а мене знудило… — повторює, починаючи панікувати. — На нього.

Наляканий погляд зустрічається з моїм, я розумію, про що вона говорить, і якщо до цього я був налаштований діяти розумно, то зараз відчуваю як мною починають керувати емоції. 

— І ти втекла. 

— Так. 

Мені доводиться заплющити очі аби втримати гнів на неї, на Джері, на Хав'єра. Кілька секунд даю собі, щоб порахувати до десяти й дещо вгамувати емоції, а тоді я обіймаю її. Притискаю до себе міцно-міцно, розтираю плечі, стискаю. Вона знаходить в цьому втіху. Белл захлинається риданнями від пережитого страху, а я починаю планувати покарання Хав'єра. Доведеться залучати “Тріо компані” й Деймона. Джері та Хав'єр маніпулювали Луною, але побачимо як вони зможуть маніпулювати мною враховуючи, що я справді золота жила “Музичного конекту”!