Глава 23

Колін

Нью-Йорк — місто контрастів, можливостей, динаміки та розмаїття всього, що тільки існує на планеті. Коли я йшов з номера Луна ще спала на дивані солодко бурмочучи щось про сонце та пісок, швидше за все їй снилася відпустка на березі океану під палючими променями сонця. 

Я думаю про наші стосунки, після того, як забрав її з-під вінця та лап Остіна вона стала іншою, в поведінці з'явилася легкість, а в карих очах надія. Знаю, вони викликана сподіваннями на мої обіцянки забезпечити їй гарну кар'єру після того, як піду, та я не хочу лишати її на сцені саму. Не хочу втрачати змогу спілкуватися з Луною, грати у пару, цілувати її, говорити з нею і пізнавати її. За ці чотири місяці, що ми разом — сталося багато, мій гнів на неї зник, на його місце прийшло банальне усвідомлення того яка Белл насправді чутлива, яка щира й вперта. Вона завжди має причину усміхатися і йти далі. Вона завжди готова влучно підкреслити те, що я ховаю навіть від себе. 

Вона дійсно заноза у дупі, але ж наскільки прекрасна. 

Сьогодні я блукаю містом не просто так, мені хочеться купити Луні подарунок, щось особливе, що би змогло нагадувати їй про її силу, про мене, про нас врешті… раптом я все ж зникну зі сцени назавжди. Прогулявшись вуличками доволі посереднього міста знаходжу ювелірну крамницю, на мені кепка та джинсова чорна куртка комір якої піднятий, я намагаюся привертати якомога менше уваги. 

Увійшовши до магазину зупиняюся біля вітрин, оглядаю сережки, каблучки, підвіски й браслети розуміючи — все не те. Продавець з посмішкою цікавиться як мені допомогти і я прошу у нього щось особливе. Деякий час він пропонує банальні речі та потім просить зачекати, а за мить виносить ювелірний набір, він витончений, з білого золота, мерехтить у світлі, мов сніг взимку під сонячними променями тішачи око блиском. Ланцюжок з підвіскою у формі зірки, сережки теж, браслет всіяний мілкими зірочками з крихітними діамантами, котрі вигідно блищать, і ще є кільце, воно з зіркою, що падає. Не вагаючись купую, а тоді задоволений йду до нашого королівського номера. Завтра ми повернемося до Нью-Йорку, там і подарую. 

Крокуючи вулицями розглядаю білборди, всюди реклама різного характеру, аж потім бачу банер з гуртом Тайлера, їхній концерт запланований на сьогодні, отже він уже в місті, готується. Зупиняюся на деякий час, це непоганий шанс спробувати його розговорити й дізнатися, що він насправді мав на увазі, коли говорив з Луною минулого разу. 

Діставши телефон я пишу йому смс, поки дістаюся до готелю Тайлер мовчить, відповідь приходить аж у ліфті, він чекатиме на нас з Луною опівночі у якомусь барі під назвою “Золоте Руно”. Дивуюся такому вибору, ми що не можемо поспілкуватися телефоном чи приїхати до нього в готель, до чого така таємничість?А потім пригадую, що не всі мають мій рівень популярності та багатства, і не всі керують власними життями, попри те, що на сцені вони видаються неймовірними й незалежними. 

Відправляю Тайлеру “Ок” й нарешті заходжу до номера, з порогу говорю про наш майбутній візит вночі ховаючи подарунок у валізу в спальні, а тоді починаю блукати королівськими покоями, дратуючись через засилля золота в декорі, в пошуках Белл. 

— Луно? — мій голос лунає стурбовано, я не хочу нервувати де поділося це дівчисько, але не можу зупинити потік хвилювання, ніби сам якесь закохане дівча. — Маленька Луно Белл? 

Зазирнувши в усі кімнати з подивом знаходжу її на критій терасі, вона сидить з кавою споглядаючи західне сонце на зручному двомісному диванчику. Її плечі закутані у флісову ковдру, долоні вона гріє на чашці. Вмощуюся поряд й обіймаю її за плечі, Белл підіймає погляд на мене, усміхається, але я бачу, що за цим ховається щось ще. 

— Щось трапилося? — мої пальці автоматично плутаються у її волоссі, мені так подобається, коли шовковисті пасма проковзують повз них. 

— Ні, — хмуриться й відвертається зазираючи у чашку. 

— Та ну? — не вірю їй.

— Все гаразд, — вона натягнуто усміхається. — Де ти був? 

— Гуляв. І домовився нам про зустріч з Тайлером, хочу дізнатися, що він мав на увазі, коли попереджав тебе. 

Вона киває, бачу як настрій дещо покращується. Хочеться розпитати її яка причина меланхолійного стану, але щось зупиняє. Я би хотів, щоб вона сама відкрилася мені, врешті, між нами вже багато чого змінилося, і нехай ми пара лише фіктивно, та гадаю можемо точно не вважати одне одного чужими. 

— Думаєш він багато знає? 

— Ми це з'ясуємо, — бадьоро кажу. 

Луна й далі має похмурий вигляд, мене це шалено бентежить, бо я не розумію причин.

— Ти турбуєшся через Остіна? — примружуюся.

— Що? — дивується. — Ні! 

— Тоді що з тобою? — вглядаюся у неї уважно зчитуючи будь-які зміни у поведінці.

Кілька секунд вона мовчить дозволяючи на себе дивитися, карий погляд важкий, і водночас стурбований. А потім починає сміятися, ніби я пожартував.

— Все гаразд, Коліне, — твердо лунає. — Просто втомилася. 

— Скоро все закінчиться, — м'яко кажу, — я подбаю про тебе.

Вона лише киває, а тоді кладе голову на моє плече. Ми довго дивимося на захід сонця, аж поки темрява не накриває місто своїм покровом. Белл майже весь цей час сопить вимкнувшись, вирішую, що й справді на неї вплинув наш напружений графік. До опівночі ще повно часу, обережно беру її на руки та несу у свою спальню. Вклавши до ліжка деякий час оглядаю її спокійне обличчя, гарне та миле личко на яке хочеться дивитися беззупинну. Луна Белл — прекрасна. В кожній її рисі є м'якість та твердість, споглядаючи її одразу розумієш — просто не буде, але цікаво точно.

Не вагаючись я лягаю поряд з нею, обіймаю дівчину притягнувши до своїх грудей, й непомітно засипаю. Вперше за останні роки почуваюся настільки спокійно, ніби все те, що було важливим раптом стало просто минулим, котре більше не впливає на мене. Ні, біль не пішов, і смерть Меган це рана, котра ніколи не загоїться, але я можу вдихати на повні груди, я хочу йти далі раптом усвідомивши, що ймовірно з музикою взагалі варто покінчити раз і назавжди, нехай зараз пік моєї популярності. Можливо Белл і прийшла у моє життя для того, щоб я це зрозумів і попрощався з тим, що лікувало й ранило одночасно.