Глава 18

Колін

Я стою за кулісами, спостерігаю за Луною на сцені — вона як завжди на розігріві перед тим, як вийду до неї. Фанати скандують її ім'я, це дивовижним образом вперше за час нашої роботи разом, відгукується і в мені. Вона дуже красива, навіть якби стилісти та візажисти не приховали її втомлений вигляд, вона би все одно була прекрасною. Я збрехав їй, коли сказав, що має жахливий вигляд. На Белл сукня з чорного мережева, тканина м'яко спускається її тілом підкреслюючи звабливі вигини. 

Луна стискає мікрофон у руках вглядаючись у сотні тисяч людей перед нею, вловлює їхню енергетику, наповнюється нею, втягуючи, мов губка. Сотні ліхтариків увімкнені на телефонах фанатів, вони хитають ними у такт мелодії підспівуючи пісні Луни. Дивовижно, що дівчина шалено нагадує мені ніч та небесне світило, якого б не було видно без сонця, вона неначе найпрекрасніша ніч, коли небеса всипані зорями, довкола тиша і ти відчуваєш, немов щось от-от станеться. 

Коли її пісня закінчується Луна гучно вітає фанатів, її м'який голос несеться на сотні кілометрів тішачи своїм тембром.

— Зараз я хочу заспівати вам кавер на пісню нашого чарівного Коліна, якого ми чекаємо на сцені. Ваша місія — підспівувати мені якомога емоційніше, щоб він зрозумів — ми чекаємо на нього. Згодні? 

Фанати  гучно кричать, за хвилину грає інтро, музиканти задають ритм знайомої мені старої пісні. На секунду Белл обертається до мене, знаходить очима, я киваю їй на знак підтримки. Тоді вона ледь помітно усміхається й каже:

— Отже, почнімо.

Ти для мене, наче грім

Як буря в серці, як екстрим.

Мій ворог, мій найбільший страх,

Ми грали в гру на біль і жах.

Але між криками й вогнем

Я помітила щось нове.

Ти — вогонь, і я — вогонь, 

Ми горимо, ми разом удвох! 

Ти раниш, я сміюся знову,

Між нами стіни.

Але чим далі йдемо в бій, 

Тим більше ти мій. 

Від ненависті до кохання 

Лише один безумний крок.

Ми падаємо без вагання,

Летимо у спільний рок! 

Її голос словами моєї старої пісні лягає, мов жива вода на серце. Кожне слово знаходить відгук десь в потаємних куточках душі, її тембр перетворює пісню на щось нове й чисте, забираючи з підтексту біль, але лишаючи пристрасть. Варто їй замовкнути западає ідеальна тиша, всі чекають моєї появи, але я хочу ще потягнути час, тому говорю Луні в навушник у вусі, щоб співала свою пісню, яку написала сама і створила до неї музику. Вона нерішуче киває, тоді звертається до фанів зі сцени:

— Колін бажає ще одну пісню, мою, ви поки не чули її, але я маю надію вона вам сподобається.

Хлопці та дівчата свистять, лунають перші ритми її мелодії. Вона співає перший куплет, приспів, а на другий виходжу я під крики та оплески підспівуючи їй.

— Твої слова — мій гострий ніж, — стискаю мікрофон й встаю навпроти дівчини. Луна повертається до мене лицем, тілами ми ж стоїмо у профіль до глядачів. І співаємо далі: 

— А погляд — буря серед веж.

Я присяглася піти

Та знову шукала твоє тепло.

Хіба це ненависть? Хіба війна? 

Чому ж у твоїх руках я досі жива?

Якщо ти ворог — то мій до кінця, 

Бо серце моє обрало бійця.

Хай боляче знову, хай рани пекучі, 

Та серце обрало тебе неминуче!

Варто нам обом замовкнути стає тихо, я підходжу до Белл, обіймаю її й цілую у чоло відчуваючи як її тіло струшує від напруги. Кожний вихід для неї це перемога над власними страхами й крок вперед. 

— Ти молодець, — шепочу тихо.

Вона підіймає до мене обличчя, вимучено усміхається, я закладаю волосся їй за вухо під крики та оплески фанатів. Підношу мікрофон до рота широко всміхаючись:

— Я щасливий бачити ваші радісні лиця, але чи пробачите ви мені хвилинку слабкості до моєї Луни? — люди пищать. — Тоді я сподіваюся ви не будете проти, що я заберу її на кілька хвилин, а тоді повернуся до вас? — вереск стає гучнішим.

Музиканти задають ритм, а я веду Луну за куліси, вона не розуміє чому так поводжуся, та дозволяє подив лише тоді, коли ми опиняємося прихованими від купи очей. 

— Хто ти й де подівся мій Вейн? — бурмоче вона, поки саджаю на диван й подаю їй воду.

— Я не можу піклуватися про власну дівчину? — удавано образливо промовляю.

— Ні, — кривиться й одним махом випиває всю воду у пляшці. 

— Ти запалюєш, гадаю твоя сольна кар'єра буде успішною.

— У нас контракт ще на п'ять місяців, — нагадує.

— Я ще не кидаю тебе, — всміхаюся.

Довкола бігає купа людей причетних до організації концерту, вони удавано не зважають на нас, втім, якби й зважали — мені байдуже. Я підношу руку Белл до власних губ і цілую, вона шумно вдихає дивлячись злегка збентежено. Тоді я беру її за підборіддя й підсуваюся ближче, Луна тамує подих і не кліпає, вглядаючись в мої очі. Цілую ще раз, тепер в губи, легко торкаючись, аби не лякати її. 

— Що ти?... — бурмоче.

— Знімаю стрес, — усміхаюся у її вуста.

— Коліне… — нерішуче шепоче.

Але я не зважаю, кожний цілунок, кожний дотик до неї нагадує мені падіння у прірву, або політ у космос без запасу кисню й змоги повернутися на Землю. Вона — кипляча лава у якій згораєш за власного бажання. Торкатися її, мов торкатися нічного неба — так само нереально та розкішно. 

— Ти чудово впоралася, — вимовляю. 

Лише тоді встаю лишаючи її на диванчику й повертаюся на сцену. Всередині клекоче від напруги й жадання лишитися з нею, але робота чекає.