Глава 17

Луна

Впродовж дня, після повернення Коліна з моїм одягом, ми намагаємося зібратися з думками й вичавити з себе хоча би кілька слів для пісні, але ні в кого не виходить навіть удати, ніби те, що сталося не вибило з нормального ритму життя. Я весь час повертаюся у минуле в спробі стерти дотики Хавʼєра до власного тіла й замінити на спогад і ту радість, що відчула, коли Вейн знайшов мене. Колін теж десь не тут, думками він явно далеко, хоча не зізнається про що думає. 

Врешті-решт настає вечір і нам час летіти у перше місто з якого починається новий тур Вейна. 

Цього разу ми не спізнюємося, і навіть не сваримося дорогою колючи одне одного докорами, навпаки, Колін весь час запитує про мій стан, чи не потрібно мені чогось, це жахливо бентежить. Мені до вподоби, що наші стосунки стали кращими, та водночас саме це й лякає. 

В літаку я знову знехотя починаю думати про те, як ледве не опинилася в ліжку спонсора за вини Крауна. Тепер слова Тайлера кинуті на стоянці не здаються дивними, я починаю бачити у них сенс. Стає цікаво як багато дівчат та хлопців мають спонсорів яким проти волі довелося віддати тіло й душу заради слави? Чи всіх беруть у ці далекоглядні плани менеджери покладаючи надії на незрозумілі мені мотиви? Чому Краун взагалі вирішив, що так буде краще — віддати мене спонсору й звільнити від договору з “Музичним конектом”, бо я дуже сумніваюся, що діяв він заради мене? 

Відкинувшись на кріслі лежу із заплющеними очима, ще не так давно я б захоплювалася приватним рейсом, усміхненими стюардесами й списком напоїв та закусок, які нам подаються, але не сьогодні, не після пережитого. Тепер це все видається якимось брудним. 

Тіло реагує на думки гірше, ніж мало би, серце стривожено калатає, дихання стає уривчастим. Інстинктивно кладу долоню на серце в спробі заспокоїтися, наказую собі вдихати повільно і так само видихати. Тішить, що довкола тихо, ніхто не розмовляє, ніхто не сміється, існують тільки природні звуки від літака, і саме вони в якомусь сенсі заколисують. 

— Здається, Тайлер знає більше, ніж ми, — лунає несподівано майже біля вуха. 

Миттєво розплющую очі, крісло навпроти порожнє, хоча зазвичай Колін не сідає біля мене, ні навпроти, якщо є змога відокремитися, але зараз він зайняв місце праворуч й відчутно оглядає мій профіль. 

Повертаю голову, наші погляди зустрічаються, стає якось дивно, я помічаю наскільки їхній колір темний, мов гіркий шоколад, на мить навіть відчуваю у повітрі запах солодощів. Опускаю очі нижче, на руки Вейна, він тримає пляшку простої води, що дивує значно сильніше, аніж його слова. 

— У тебе закінчився алкоголь? 

Вейн всміхається змушуючи знову глянути на нього.

— Щось при кожному погляді на тебе я все менше хочу пити.

Розгублено кліпаю, якщо це був комплімент, то дуже сумнівний, якщо ж завуальована образа, тоді питань немає. 

— Невже? — кривлюся.

— Так, ти маєш жахливий вигляд, Белл.

— Доведеться тобі миритися з моїм виглядом, — відрізаю суворо.

— Добре, що у нас є ціла армія візажистів, тебе підправлять для сцени, — всміхається він й куштує воду пропонуючи й мені. 

— Тебе теж, — маю на увазі його садна на обличчі після прогулянки з Деймоном, де б вони не були і щоб це не значило. 

— Я просто відповідаю своїй дівчині, щоб не засліпити усіх своєю красою, — хмикає, —  і не переважати на твоєму фоні.

— Як мило, — фиркаю й відвертаюся до вікна. 

— Гаразд, я жартую, — геть іншим тоном лунає. — Серйозно, Белл, ти видалася мені стривоженою.

Закочую в роздратуванні очі, проте повертаюся назад до Вейна. 

— Отже, Тайлеру щось відомо.

— Він же попередив тебе. — веде плечима Колін, — як він сказав: “Твоя роль у цій виставі не така, якою здається?” Враховуючи невдале побачення зі спонсором його слова набувають сенсу. 

— Думаєш багатьох співаків підкладають під спонсорів? Зваблюють популярністю, а їхні гроші собі забирають, ще й змушують коритися собі отримуючи таких собі маріонеток на сцені? 

— Не виключаю подібного, але вчинок Крауна — огидний. Він чудово знав куди тебе відправляє.

— Так, і він сказав що це буде краще для мене після закінчення нашого з тобою контракту, мовляв, я матиму більше свободи, ніж в “Музичному конекті”. В якомусь сенсі я думаю мене просто бажають витурити використавши для тебе, а цей спонсор лише кинута кістка. Я можу її взяти погодившись, а можу проігнорувати, та врешті залишуся ні з чим. 

— У тебе ж є гарантії, що після шести місяців “Музичний конект” буде займатися твоєю сольною кар'єрою, — відрізає Колін, — вони не можуть просто витурити.

— Тому й намагаються віддати комусь іншому? — тихо промовляю. — Їм потрібно вже думати як позбутися мене. 

Вейн вглядається в моє обличчя, довга пауза висне між нами напругою, моєю вдячністю та хвилюванням, роздумами співака й тим, що чекає на нас обох попереду. Я знаю, що у нього в житті нічого не зміниться, коли ми закінчимо, то він і далі буде всесвітньо відомим співаком, а я просто залишуся колишньою Коліна Вейна. Ймовірно про це думає і “Музичний конект”? Може вони бояться, що у мене не вийде кар'єри співачки? Що вкладати кошти у мене нерозумно? 

— Я обіцяю, що цього не станеться, тебе не позбудуться, — всміхається широко, але усмішка видається дещо дивною, якось ніби неправильною й правильною водночас.

— Чому? Як ти можеш обіцяти подібне?

— Я розриваю контракт. 

— Що?!

— Мене дістав цей бруд, сцена, фанати, постійна напруга, — він відвертається й спирається на спинку свого сидіння удаючи, що його зацікавило щось попереду, — я наказав Крауну готувати документи на розірвання нашої угоди, нашої з Конектом, — уточнює, — ми закінчимо наші стосунки через п'ять місяців як і належить —  моїм зникненням зі сцени. У них залишишся тільки ти, впевнений, вони запропонують тобі найкращі умови. А якщо ні, я допоможу їм запропонувати їх.