Глава 11

Луна

Не встигаю промовити ні слова, чомусь язик стає важким, тож суворо дивлюся в карі очі прослідковуючи за дивовижно лінивою усмішкою Вейна. Аби не говорити про пропозицію Крауна я вирішую запитати про Тайлера. 

— Я тут з деким познайомилася, — починаю, намагаючись обійти Вейна, та він не дає змушуючи стояти посеред коридору, — з Тайлером, лідером…

— Hurt, — закінчує за мене.

— Так.

— І? 

Вагаюся, Тайлер сказав, що він друг Коліну, але раптом це брехня, а про попередження не варто казати? Кілька секунд вагаюся, не певна кому можу вірити, чи потрібно Вейну узагалі розповідати, але врешті вирішую, що розповівши, нічого не зіпсую.

— Він знає, що наша з тобою пара це брехня, попередив, що моя роль не така, якою здається, в усьому цьому, — уважно слідкую за реакцією співака. Дивна підозрілість тривогою осідає в шлунку, тільки не можу пояснити їй причину. 

Колін вигинає запитально брови, чуб мило падає на чоло прикриваючи темні очі. Він ледь помітно всміхається, проте на цьому все, більше не показує жодних емоцій. 

— Яка ж? 

Стенаю плечима, звідки мені знати, враховуючи, що Тайлер сказав це лише через те, що його друг не дослухається до нього? 

— Ходімо, — каже хлопець. 

Я чомусь і не пручаюся, коли він бере за руку й веде до ліфта в тиші. Вся увага раптом стає прикута до відчуття дотику шкіри до шкіри, немов ми вперше сплели пальці, але ж це ставалося тисячу разів під фотокамерами та поглядами фанів, і жодного разу не відчувала подібного дисонансу.

— Знаєш, що мене дивує, — оглядаю чоловічий профіль, поки ми йдемо до авто від будівлі, — наявність друга. 

Вейн пирхає зі сміху, відпускає руку легко, демонструючи, що цей жест нічого для нього не значить. Відкриває дверцята машини зазирнувши всередину, щоб впевнитися чи водій на місці. 

— Белл, у мене багато друзів, — ліниво кидає жестом запрошуючи сідати в салон.

— Твоє тріо не рахується, — кидаю суворо.

— І без них багато, — весело продовжує, — не турбуйся, я не сам.

Пирхаю, демонструючи турботу, слідкую за ним, поки закриває дверцята і киває водієві, що можна рушати. 

— Ви рідко бачитеся? — уточнюю спокійно. Напівтемрява салону дозволяє ставити питання і не боятися показати проблиск справжніх відчуттів на обличчі. 

Спершу Колін не відповідає, ми виїжджаємо на дорогу опиняючись серед сотні інших авто. Майже припиняю чекати на відповідь, коли він таки наважується:

— Еван живе на іншому континенті, у нього життя стало просто іншим через війну, Деймон тут, але зайнятий “Тріо компані” та Ліліт.

— Зрозуміло, — тихо кажу, він відповів ніби байдуже, але в тоні відчутно смуток, Вейн сумує за минулим. 

Своє я залишила за плечима, коли прийшла сюди боротися за мрію. Подруги роз'їхалися в пошуках кращого життя, зостався лише Остін, він в принципі єдине, що є нагадуванням про минуле, і частково може стати майбутнім. 

Приїхавши до будинку з моїм пентхаусом десь в захмарних небесах змахую Коліну і мчу всередину. Це житло стало для мене рідним від учора — раніше вільні ночі проводила з Остіном, навіть не думаючи, що колись згодиться цей солідний дарунок від Крауна.

Після гарячого душу кутаюся в ковдру проганяючи тривожні роздуми, опинившись в тиші я не можу прогнати хвилювання через гостру реакцію Остіна, і від того почуваюся застряглою десь посередині, адже він мав право ревнувати, але не повинен був звинувачувати у зв'язку з Вейном знаючи, що це моя робота, що ми удвох погодилися жити з цим аби я досягла мети. 

Мені хочеться, щоб він довіряв мені, а не підозрював у гріхах, щоб поцілував та обійняв, щоб просто розумів, та замість підтримки отримала гнів з ревнощами. Немов на зло думки змінюються Коліном, я буквально бачу як він цілував, як розтрощив мій щит яким прикривалася від нього впродовж місяця, як він підтримав змусивши зосередитися на роботі, як він узагалі шукав… Знаю, це заради реклами, але все одно чомусь почуваюся зніченою через усю його поведінку. 

Вейн не повинен  бути таким, йому належить лишатися пиякою, якому байдуже на все, який ненавидить Луну Белл, бо вона не дає йому спокійно напиватися, і все.

Потрібно заборонити йому все, торкатися, якщо на нас не направлені фотокамери чи очі фанів, цілувати, якщо цього не вимагає ситуація. Він не може дивитися на мене так, неначе симпатизує, не може цілувати, ніби жадає, це неправильно. Я думала ми станемо з ним друзями, поки доводиться грати ролі, але наштовхнулася на роздратування та ненависть. Мене це бісило, справді, бо складно удавати пару, коли бачиш тиху лють в очах людини навпроти, але зараз я би хотіла повернутися до неї, тому що після фанатичного чорного піару Крауна і наших поцілунків на дивані все стало іншим. І мене це шалено лякає. 

Наступні кілька днів вільні по-справжньому, не потрібно нікуди мчати чи боятися, що щось піде не так: у перший день я відпочиваю в пентхаусі дозволивши собі спати до обіду, а потім поснідати всім, чого зажадала душа, у другий вмовляю себе не дзвонити Остіну, як би не хотілося все ж примиритися, продовжуючи заїдати стрес солодким,  на третій здаюся під впливом провини й врешті набираю номер Остіна. Перші гудки викликають спазм у шлунку, але він не підіймає, тому дзвоню ще раз, та наречений і вдруге не відповідає. Коли дзвоню втретє знову слухаючи гудки, розумію — він карає мене. 

Відкинувши телефон глибоко вдихаю, сльози котяться щоками через гнів та образу на нього, мені шкода, що все так, я не хочу втрачати його, завдавати болю, але все, що сталося, не моя провина врешті-решт. 

Телефон вібрує, очікую, що це Остін та на екрані висвітлює смс від Кайли, сольної співачки, 

Раптом приходить смс повідомлення від Кайли, сольної співачки, котра радила влаштувати сцену ревнощів  нещодавно, вона пропонує відвідати разом відкриття нового нічного клубу. Спершу хочу відмовити, та за мить змінюю рішення — хіба я не гідна відпочинку й розваг? Всі гуляють, танцюють, живуть своє життя, поки я варюся у почутті провини. Досить. Врешті, що жахливого може статися через вечірку?