Глава 9

Колін

Попри внутрішню дратівливу впертість Белл я вперше бачу її такою зраненою. Можливо я маю пригадати про те, що інші люди теж мають почуття, що в їхніх життях теж відбувається якесь чергове лайно, яке змушує їхню витримку тріщати по швах. Не складно здогадатися, що придурок Остін влаштував їй скандал через наші спільні фото, явно забувши, що це її вибір, і що він, як її опора, має тримати стрій. 

— Рівень підтримки на висоті, Вейне, — бурмотить Луна вглядаючись в мої очі у відбитті дзеркала. 

Зухвало всміхаюся й кладу долоні на її плечі, дівчина злегка здригається, проте не скидає рук. Натомість витирає обличчя рушником стираючи сліди внутрішнього болю, щоб знову здаватися сильною. 

— Жаліти вас обох я не планував, Белл, є робота, гадаю Остін  якось переживе те, на що сам погодився. 

Вона хмуриться, крутнувшись опиняється до мене обличчям гнівно зазираючи вглиб мене. Ми так близько, відчуваю смак її гелю для душа й парфумів, м'який та провокативний водночас, одразу в голову лізуть спогади наших поцілунків й дотиків, здається її смак лишився у мені якось маною й туманом, не даючи позбутися його. 

Мій погляд опускається нижче, з милого обличчя на шию й ключиці, котрі видніються з-під маєчки її піжами. Белл напружено вдихає явно не знаючи як діяти зараз, тому я йду далі, ковзаю ще нижче затримуючись на звабливих вигинах жіночого тіла. Вона не червоніє чи почувається осоромленою, навпаки, несподівано сплітає наші пальці змушуючи знову глянути у її сірі очі. Я часто бачу її розсердженою, але зараз вона нагадує королеву гніву, палку й водночас прекрасну у своїх емоціях. 

— Тримай себе у руках, Коліне, інакше я подумаю щось не те. 

— Думай, — легко відповідаю.

У відповідь Луна звужує погляд й стрімко відштовхує мене.

— Ти гидкий.

— Справді? — насмішкувато кажу. — А я вирішив інакше.

— То твоя бурхлива фантазія, Вейне, те, що тебе бажає пів світу не означає, що я входжу до цього списку. 

— Ну не знаю, можливо ти у списку таємних фанаток, котрі тільки удають ненависть? 

— Господи, — закочує роздратовано очі, але сліз в них більше немає, і на губах виграє усмішка.  

— Ти ж моя дівчина, маленька Белл, не соромся наших почуттів, — кажу, коли вона втікає з ванної кімнати.

Виходжу слідом, у вітальні на нас уже чекає асистентка Амала, котра допомагає Джері у його роботі, з ним самим ми зустрінемося вже безпосередньо у студії, де відбудуться знімання реклами. Вона проводжає поглядом Луну, яка вже зникла за дверима спальні, а тоді дивиться на мене з легкою усмішкою. 

— Що ви їй сказали? — запитує обережно. Амалі невідомо, що наша пара лише фікція на папері, навіть для неї ми — справжні закохані. 

Ігнорую питання, падаю на великий диван кольору диму, й заплющую очі. Всередині все догори дриґом, після вчорашнього почуваюся втомленим. Вечірка, алкоголь та зрада задля чорного піару випатрали рештки самоконтролю. 

Я шалено втомився від усього цього. 

— Коліне? — голос агентки повертає в реальність.  — Чекаю на вас обох в авто. 

Не встигаю нічого відповісти, Амала вже пішла, натомість чую як поряд прогинається диван, розплющивши очі дивлюся на Белл. Вона важким поглядом розглядає мене потайки докоряючи через усе на світі. 

— Я казала про алкоголь, — максимально рівно промовляє, — досить уже.

— Вчора це було потрібно.

— Вечірка не виправдання зловживати, та й жодна пляшка не применшить того, що тебе тривожить, воно усе тут, — Луна торкається пальцем моєї скроні. 

Вона навіть не уявляє наскільки глибоко змогла зазирнути у мене. 

— Пляшка ні, а от...

Луна не очікує від мене подібного, тому не опирається, коли я одним рухом кладу її на спину й нависаю зверху надто близько до її губ. Нутрощі горять, я просто жадаю охолодити те, що зсередини спопеляє, от і все. Наші погляди схрещені, мов мечі, її срібло плавиться, вона розгублена й не розуміє, що діється. Відчуваю як дівоче серце відбиває наляканий ритм у моїх грудях. Луна облизує губи, глибоко вдихає, а я вже знаю, що зараз скою те, про що пожалкую. 

Мої губи торкаюся її губ, м'яко та обережно, в спробі стерти грубість напередодні, я знаю, що це помилка, що мушу зупинитися, але не здатний йти проти себе. Белл несвідомо здається мені, поцілунок втрачає невинність, стає глибшим та емоційнішим, даруючи обом бажане звільнення від напруги. Короткий, але палкий, гарячий до нестями, єднаючи тіло до тіла, даючи змогу відчути опору хоч десь, хоч у комусь. 

В голові набатом вистукує наказ зупинитися. Я повинен припинити прямо зараз. Не можна просто брати й цілувати Луну Белл, ми ніхто одне одному, і не станемо, та мене несе далі, в темну гущу згуби в оточенні солодкого аромату ніжного тіла. 

А потім вона зупиняє нас обох, її погляд розфокусований, губи червоні й вогкі через мене, і це чомусь шалено подобається. 

— Що ти в біса робиш? — шепоче гаряче. 

— Пробую тебе повернути до роботи, — миттю відрізаю.

— Я не просила… — видихає.

— Вирішив, тобі це потрібно, — встаю з дивана даючи нам обом час прийти до тями. — Ходімо,Белл, реклама чекає.