Глава 8

Луна

Остін чекає на мене у себе вдома, поки його мати залишилася у лікарні. Він у розпачі, але не лише через перелом, просто він вже бачив новини. Зустрівши на порозі дому Остін одразу показує мені фото, де я і Вейн цілуємося у його вітальні напередодні ввечері.

— Що це? — напружене питання зависає між нами у прихожій, поки я вішаю курточку на вішак й знімаю взуття. 

— Луно, — оманливо спокійно промовляє.

Я й далі ігнорую, минаю його та йду у вітальню, маленьку, проте милу й затишну, в якій напрочуд приємно проводити сімейні вечори за будь-якої погоди. Остін наразі проживає з мамою піклуючись про її здоров'я, останнім часом воно значно погіршилося, втім, як і у моєї матері, тому Остін дивиться за місис Хоук, і частенько заїжджає до місис Белл, щоб провідати її, привезти ліки чи обід. 

Наречений чудово бачить моє ігнорування питань, тож встає переді мною тикаючи телефон з фото прямо в обличчя, аби точно не мала шансів якось уникнути складної розмови. 

— Що це? — повторює Остін.

Відповідаю не одразу, розглядаю розлючене лице Остіна, карі очі сповнені праведного гніву, русяве волосся, напружені широкі плечі, та вбивчу позу, він — ідеальний взірець хлопців зі старшої школи. Ми її закінчили, я змінилася, але не Остін Хоук, який ще зі шкільних років вмів завойовувати увагу дівчат добротою та розумінням. Він завжди був ідеальним партнером: красивий, розумний, кмітливий, талановитий, сильний та чесний. 

— Моя робота,  — відрізаю суворо сповнюючись роздратування,  — ти чудово це знаєш. 

— Спати з ним — твоя робота? — вибухає миттєво, в рисах обличчя відбивається біль. 

— Ми не спали, — закочую очі, — лише удавали близькість для фотографій, які ти зараз бачиш, це наказ Крауна, я не могла нічого вдіяти! 

— Удавати пару на очах в усього світу — одне, але спати з ним, лежати під ним, цілуватися й торкатися, це геть інше, Луно! — гаркає. 

— Це нічого не значить для мене, для нас із тобою! 

— Невже? Хочеш сказати, що зараз ти не пахнеш ним? 

— Ні, не пахну! Ти знав від початку, що я піду на все заради моєї цілі, заради грошей, вони потрібні нам з мамою, мені потрібні! Я ніколи не брехала тобі, і не брешу зараз, тому так, те, що було тут, — тикаю нігтем у фото на екрані телефона, — нічого не значить для мене, це лише засіб досягнення цілі! 

Обличчя Остіна стає блідим, в погляді проковзує біль, він блокує телефон й ховає до кишені. Знесилено падає на двомісний диван й заплющує очі. 

— Мені шкода, що я не маю грошей, аби ти жила в розкоші про яку мрієш, що не здатний просунути тебе у світ музики, що не можу забезпечити тебе, але визнай, питання не тільки в грошах, ти жадаєш визнання. 

Я стою над ним не маючи сил сісти поряд. Майже рік тому Остін зробив мені пропозицію вийти за нього, і я одразу погодилася, адже ми зустрічаємося ще зі школи. В той час я тільки потрапила у світ музики, шоубізу, тож попередила його, що йтиму до мети за будь-яку ціну. Остін погодився, сказав, що не стане перешкоджати, що буде розуміти й підтримувати, адже він — моя опора, але він не здатний виконати обіцяне. Ось він сидить на дивані й кипить від ревнощів та гнів, замість того, щоб забути про цю прокляту сцену й просто пригорнути до себе і сказати, що ми з усім впораємося. 

— Частково жадаю, без нього не матиму тих статків, які мені потрібні. Та не це головне, Остіне, ти обіцяв не засуджувати. 

— Не тоді, коли ти спиш з ним! 

— Я не спала! — ціджу крізь зуби. — Він для мене ніхто, і ти це знаєш. Я тебе кохала, і кохаю. Тебе, Остіне, не Вейна. 

Він дивиться на мене, хитає недовірливо головою, немов я брехливе стерво не здатне на правду. 

— Пробач, та це вже занадто. Не знаю чи витримаю так ще п'ять місяців, — втомлено лунає. 

— А я? Як витримати мені? Я мріяла про нас, про наш відпочинок на озері…

Остін видихає судомно, дивиться з жалем. 

— Не буде озера, я маму завтра забираю додому. 

— Нічого, тоді наступного разу, — тягнуся до нього, щоб поцілувати, але Остін відсахується від мене. 

— Вибач, я не можу, ти цілувалася з ним. 

Остін залишає мене на самоті. Я не рухаюся вглядаючись в порожнину, в якій він зник. Всередині розпач та спустошення, образа й біль. Сльози виступають на очах, проте я витираю їх не даючи жодній впасти на обличчя. Хитнувши головою втікаю з будинку, я не залишуся там, де мені не раді. 

Веду машину у напрямку власної квартири, Краун орендує її для мене та Вейна про всякий випадок. “Музичний конект” загалом знімає нам номери у готелях, але бувають виключення, та й для солідності я мушу мати якесь житло в Нью-Йорку. Сьогодні я вперше вдячна за квартиру, за те, що Вейн у себе, і я можу туди піти, адже їхати до матері не варіант, вона живе за містом, до неї довго добиратися. 

Опинившись у пентхаусі на останньому поверсі замикаю двері й видихаю, спершись на стіну біля дверей. Світло осяює кожний закуток порожньої вітальні, я ще не мала часу тут обжитися, проте тут є одяг, їжа, і головне — спокій. Кидаю сумочку та одразу прямую в душ, переодягаюся в один з варіантів нової піжами й лягаю спати подумки намагаючись викинути з голови все. Мені болить через сварку, проте я знала, що так буде підсвідомо, тому й була проти подібних сцен. Та й Остіна розумію, кому сподобається, що твоя наречена цілується з іншим?

Сон зморює швидко, видно змучений організм потребував відпочинку більше, ніж очікувала. Прокидаюся через крижану воду, котра плюскається на моє лице. Викривлене відчуття дежавю змушує підскочити з ліжка й нервово витирати холодні цівки, що котяться по шкірі. Чомусь не дивуюся, коли бачу Коліна із задоволеною посмішкою та блискучим поглядом. 

— Доброго ранку, — надто бадьоро заявляє він. Якого біса він такий активний, враховуючи вчорашню вечірку? 

— Що ти тут робиш? — гаркаю, штовхаю Коліна плечем прямуючи у ванну за рушником.

— Краун привіз, — йде позаду не даючи й шансу побути на самоті хвилину, —  ми спершу навідалися до Остіна, але… здається, у тихій гавані штормить? — вкрадливо уточнює, завмерши позаду мене, коли встаю перед дзеркалом і вмикаю воду, щоб почистити зуби. Можна вже не вмиватися після води на обличчі.