Глава 6

Колін

Луна втікає з вітальні у свою резервну спальню, яка належить їй тільки якщо обставини змушують її залишитися у мене, й гучно замикає двері. Не знаю, чому пропалюю поглядом їх, чому всередині гнітить неприємне відчуття, і чому я шкодую, що відповів так різко. Вона взагалі випадково опинилася у моєму житті, адже я досі не маю відповіді чи причин з яких я вилетів на сцену понад місяць тому й підхопив її на руки даючи фанатській фантазії розігратися й, тим самим, підписавши нам обом вирок на пів року. 

Я обрав шлях музики не просто так, вона завжди вабила мене, завжди заспокоювала. Лише вона здатна перенести у минуле, в яке фізично ти не здатний потрапити, як би не старався чи намагався. Музика —  природна машина часу, емоційна розрядка, сила й простір, звільнення почуттів, відкриття правди, коли душа наголо, бо існуєш тільки ти та ноти. 

Зітхнувши, падаю на диван, він ще береже тепло наших тіл, знайшовши в темряві пляшку недопиту Луною, роблю кілька великих ковтків. Горлянка пече, на язиці з'являється вже давно огидний смак, та я досі не можу перемогти сам себе й зупинити руку, коли вона тягнеться до алкоголю. 

Я можу піти з “Музичного конекту”, заплатити штраф не проблема, навіть попри суму, яка непосильна більшості співаків, попри їхній успіх. Причина не тільки в “Тріо компані” — справі життя моїх батьків, їхніх батьків, та ще кількох сімей, усі вони зроблять потрібне, якщо забажаю.Я сам заробляю достатньо, щоб відкрити ще одне “Тріо компані” і здатний покрити будь-які свої витрати. Моїм призначенням від дитинства було керування сімейним бізнесом на чолі з моїми друзями, чесно кажучи я досі дивуюся, що зміг вирватися з-під опіки батьків. Ймовірно причина у моєму другові-бунтарі — Евані, саме з нього все почалося, бо він закохався у дівчину з України, не просто емігрантки, а людини, яка шукала прихистку в США через війну вдома та смерті тисяч людей. Вона була змушена залишити рідні стіни, як і величезна кількість біженців з України, вона прилетіла до тітки в пошуках миру й спокою, і після зустрічі з Еваном, змінила усіх нас, не тільки його. 

Буває я шкодую, що був несправедливим до неї, я був сліпим втративши ту, кого покохав, — Меган, вважаючи, що тільки я маю право на біль, на страждання, не розуміючи, що кохана Евана втратила подругу, яку віднайшла у моїй країні, що і їй боліло, можливо навіть сильніше, бо вона вже втрачала не раз. 

Я довго не міг впоратися з болем, можливо я досі не впорався навіть через стільки років, попри те, що життя кипить, що Еван щасливий з Лілі, що ще один наш друг — Деймон, теж віднайшов себе у світі. Як, коли Меган одна з усіх вірила в мене як не вірив ніхто, вона слухала мою музику, мої перші пісні, вона була для мене всім, допоки хвороба не зжерла її прекрасну душу… 

З часом минуло багато поганого та хорошого, але я продовжую стояти на сцені тільки заради однієї мети — пам'яті й віри Меган у мене. Тому подовжую варитися у “Музичному конекті”, грати за правилами Джері, хоча можу легко піти — завдяки моїй колишній коханій. Допоки живуть мої пісні — живе й вона. 

Нічого іншого не здатне врятувати, особливо Луна Белл, через яку скоро доведеться відправитися у психіатричне відділення, аби хоч таблетками заспокоїти клекотання, яке відчуваю поряд з нею. Це не дівчина, це суцільна проблема, вона постійно від мене щось вимагає, постійно обурюється, свариться, дивиться так, немов лише вона має рацію, а я ідіот. 

Заплющую очі зробивши ще ковток, шкіра долонь горить, на губах смак дівочого тіла, солодкий присмак її обурення й втрати контроль водночас. Я думаю про її амбіції та мрії, про кинуті слова, що переспить з усім Нью-Йорком краще, аніж зі мною і всміхаюся. Я читав твоє тіло, Луна Белл, ти жадала мене проти власної волі, і це тебе злякало. Дивно, що не злякало мене, адже раніше єдине, що зв'язувало із жіночою статтю — лише фізичні стосунки, ніяких поцілунків чи чогось того, що вимагає хоча б краплини почуттів. 

Якби вона не попросила зупинитися самостійно я б не припинив. 

***

Ранок починається зі склянки води, яка виливається на моє обличчя, дуже холодної води, крижаної, трясця! Розплющую очі одночасно з тим як злітаю з ліжка на підлогу, плутаюся у простирадлі проклинаючи все на світі. Мене досі хитає від кількості випитого, здається я ліг кілька годин тому, організм не відновився і не відпочив. 

Повільно підводжуся схопившись за матрац на ліжку, повертаюся до винуватиці мого бадьорого ранку з легким подивом вглядаючись у чорняве стерво. Луна тримає в руках порожню склянку виблискуючи сірими очима явно насолоджуючись виставою. Окидаю її звуженим поглядом демонструючи своє ставлення до вчинку, та її це мало турбує, попри те, що вона удвічі нижча за мене, слабша й легша. 

— Ти охрініла? — гарчу, витираючи воду з обличчя. 

— Добрий ранок, Коліне, — бадьоро лунає. 

Оглядаю її з ніг до голови навмисно повільно відчуваючи як вода стікає по шиї, краплини котяться по грудній клітці викликаючи сироти на шкірі.Подумки наказую собі заспокоїтися, тамую гнів й відповідаю жорсткою посмішкою. Луна читає в ній погрозу, робить крок назад міцно стискаючи склянку. 

— З подібними сценами варто було зачекати до вечора, Белл, а то дарма витрачаєш запал. 

Вона хмикає, не так рішуче, як їй хотілося би, дістає з кишені телефон, щось там зосереджено шукає, а тоді повертає екраном до мене. Там фото наших тіл сплетених у пориві пристрасті, фото чіткі, попри нічну темряву, красиві й дуже провокативні. Отже, спрацювало, фотограф Крауна виконав його умови. 

— Хотіла сказати, що до вечора не чекатиму, зіграємо зараз, прямо тут, поставимо камеру, ніби за нами хтось слідкує. А далі на своїй вечірці роби, що забажаєш. Потім зіллєш в мережу, чи скинеш містеру Крауну докази, він нехай діє як заплановано, а я в цей час буду вільною. 

— Вільною? — насмішкувато уточнюю. —  Ти ще довго не будеш вільною, — відрізаю, — можливо ніколи.