Пастка для закоханих

План пані Тетяни Голинської був підступним і цинічним, зітканим з упереджень та бажання контролювати долю юної Емілії. Вона вирішила скористатися своїми давніми зв'язками в одеських "низах", щоб скомпрометувати Михайла в очах його коханої. Її метою було показати Емілії світ, в якому, на її думку, обертався молодий музикант, світ, сповнений грубості, розпусти та відсутності будь-яких моральних принципів.
За допомогою одного свого давнього знайомого, власника не надто респектабельного закладу в портовому районі, пані Голинська влаштувала так, щоб Емілія "випадково" стала свідком непривабливої сцени за участю Михайла. Вона майстерно обіграла деталі, заручившись підтримкою кількох акторів з місцевої театральної трупи, які мали зіграти свої ролі так, щоб викликати в Емілії огиду та розчарування.
Одного вечора, коли Емілія під приводом зустрічі з подругою Іриною прямувала до знайомого їй вже портового дворика, її перехопив незнайомий чоловік. Він був одягнений просто, але в його манерах відчувалася нав'язливість та неприхована цікавість.
— Панночко, вибачте, що турбую, — звернувся він до неї з награною запопадливістю. — Вас просить зайти пан Михайло. Він чекає на вас у "Золотому якорі", неподалік звідси. Каже, що не зміг прийти на звичайне місце зустрічі.
Емілія здивувалася. Михайло ніколи не змінював місця їхніх зустрічей без попередження. Проте тривожне передчуття змусило її завагатися лише на мить. Бажання побачити коханого, дізнатися, що сталося, переважило її сумніви.
"Золотий якір" виявився занедбаним шинком з брудними вікнами та гучною, хмільною атмосферою. Звідти лунали грубі жарти, п'яні вигуки та звуки фальшивої скрипки. Емілія з огидою переступила поріг цього неприємного місця, її серце стиснулося від недоброго передчуття.
Серед напівтемряви та густого тютюнового диму вона побачила Михайла. Він сидів за одним із зашарпаних столів у компанії кількох чоловіків сумнівного вигляду та тієї самої зухвалої Лізи, яку Емілія бачила в салоні пані Рози. Вони голосно сміялися, пили вино з брудних кухлів, і Михайло, здавалося, брав активну участь у цій гамірній компанії. На його обличчі була розхмеліла усмішка, а його поведінка здавалася розв'язною та вульгарною.
Емілія завмерла біля входу, приголомшена побаченим. Це був зовсім інший Михайло, не той ніжний та щирий юнак, музику якого вона так любила, не той закоханий чоловік, чиї блакитні очі дивилися на неї з такою теплотою. Цей Михайло здавався грубим, вульгарним та чужим.
Ліза першою помітила її. Вона зловтішно посміхнулася та голосно вигукнула:
— О, а ось і наша панночка завітала! Михайле, а ти казав, що вона така вихована та скромна! Подивися на неї, як вона зблідла! Мабуть, не звикла до такого товариства!
Чоловіки за столом обернулися та почали розглядати Емілію з неприхованою цікавістю та насмішкою. Михайло, здавалося, лише зараз її помітив. Його усмішка зникла, обличчя стало розгубленим, а в очах з'явився ледь помітний жах.
— Еміліє… що ти тут робиш? Це… це не те, що ти думаєш…
Але Емілія вже нічого не чула. Образ розхмелілого Михайла в оточенні неприємних людей, зухвалі погляди та вульгарні жарти вразили її, як удар грому. Її серце розбилося на дрібні осколки. Невже її коханий – зовсім інша людина? Невже вона помилилася у своїх почуттях?
З болем та розчаруванням в душі Емілія розвернулася та вибігла з шинку, не звертаючи уваги на розгук Михайла, який намагався її зупинити. Сльози застилали їй очі, гіркий присмак обману отруював її перше кохання. Пастка спрацювала. Пані Тетяна Голинська досягла своєї мети.

Коли Емілія, нарешті, переступила поріг рідного дому, її зустріла стурбована Софія Іванівна. Обличчя матері зблідло від вигляду заплаканої та розпатланої доньки.
— Еміліє! Що сталося? Де ти була? Ти вся тремтиш!
Але Емілія не могла вимовити ні слова. Її душили ридання, а в горлі стояв гіркий ком. Вона лише мовчки кинулася в обійми матері, шукаючи розради та захисту у її теплих руках.
Віктор Петрович, почувши шум, також вийшов до вітальні. Побачивши стан доньки, він нахмурився і суворо запитав:
— Еміліє, що трапилося? Говори! Де ти була так довго?
Софія Іванівна заспокійливо погладила доньку по голові.
— Дай їй заспокоїтися, Вікторе. Вона вся в сльозах. Емілієчко, люба, розкажи нам, що сталося.
З великими зусиллями Емілія змогла вимовити кілька уривчастих фраз, розповідаючи про те, як її обманом заманили до якогось жахливого шинку і що вона там побачила Михайла… іншим… зовсім іншим. Її голос зривався від ридань, і вона не могла до кінця пояснити, що саме її так вразило.
Віктор Петрович та Софія Іванівна перезирнулися. Вони не знали про підступний план пані Голинської, але слова доньки про "жахливий шинок" та "іншого Михайла" викликали в них тривогу та полегшення водночас. Тривогу за те, що їхня донька опинилася в такому місці, і полегшення від того, що її захоплення молодим музикантом, здається, закінчилося.
— Люба моя, — ніжно промовила Софія Іванівна, міцно обіймаючи Емілію. — Забудь про цього чоловіка. Він не вартий твоїх сліз. Ми ж завжди хотіли для тебе лише найкращого.
Віктор Петрович суворо кивнув, підтримуючи слова дружини.
— Це був урок для тебе, Еміліє. Сподіваюся, ти зрозуміла, з ким ти зв'язалася. Тепер все скінчено. Ми більше не хочемо чути про цього музиканта.
Емілія мовчки кивнула, відчуваючи спустошення та біль у серці. Вона не знала всієї правди, не розуміла, що стала жертвою підлої інтриги. Їй здавалося, що її перше кохання розбилося об жорстоку реальність.
Тим часом Михайло, захеканий та сповнений відчаю, щойно підбігав до високих воріт будинку Курісів, коли двері за Емілією вже зачинилися. Він бачив лише, як у вікні майнула її заплакана постать. Його крики та благання зупинитися потонули у товстих стінах особняка. Він безпорадно стояв на вулиці, з розбитим серцем та безсилим гнівом на тих, хто так жорстоко зруйнував їхнє кохання, усвідомлюючи, що між ним та Емілією тепер височіє не лише соціальна прірва, а й стіна непорозуміння та болючої образи.
Звісно, я перепишу цей розділ, розширивши розмову Михайла та Семена, а також додавши сцени втішання Емілії батьками та розмови між пані Голинською та батьками Емілії.