3.1 Слід

Як вже всі встигли переконатися — Верховна не пускала слів на вітер, адже подальші тижні для вихованок починалися з ранньою зорею, пробіжок та вправ на перетворення, а не зі звичного сніданку в теплій залі. 

Минуло чергове тренування, відьми повернулися до притулку промерзлі й виснажені. Аста валилася з ніг, проте присмак теплого чаю змушувало йти далі.

Спершу ранкові пробіжки здавалися їй просто неземним покаранням: прокидатися з самого ранку, йти на вулицю в  холодну пору, ще й пробігати не один десяток кіл. А якщо учениці запізнювалися на заняття, ще й до всього бігали не як годиться: кривили спину, високо підіймали ноги або, навпаки, надто низько й дихали неправильно. У такому разі Верховна нагороджувала їх ще кількома колами за кожну похибку. А незадоволена вона була часто. Тож за ранок вони пробігали не двадцять, а тридцять чи п'ятдесят кругів, а одного дня і до сотні доходило. Однак не зважаючи на все, до всього швидко звикаєш хоч то пекло чи холод.

Аста взяла чайник зі столу і налила собі кухоль зігрівального напою. З першим же ковтком тілом пронеслося незначне тремтіння. Довгі пальці обійняла посуд, зігріваючи долоні. Цього ранку кухарка вирішила потішити вихованок  здобними булочками з яблуками, тож вся зала заполонилася ароматом свіжоспеченого тіста з корицею. Поєднання печеного плоду та приправ тануло на язиці, надаючи нової наснаги. Випічки було небагато, кожному дісталося лише дві булочки, а хто не наїдався, міг піти попросити тарілку вчорашньої каші. Аста відмовилася перебивати смак, що залишився на язиці, прісною стравою.

— Розкажіть трохи про тленування. Що у вас там нового? Знофу по п'ятдесят кругів бігали, — промовила Чеслава з набитим ротом, жадібно поїдаючи останній шматок.

Учениці перезирнулися ніхто не мав сил, аби підняти зайвий раз кухоль чаю, а тим паче щось розповідати. Останнє заняття забрало купу життєвої енергії та щоб повністю відновитися, знадобилось б чималій кількості часу, і ніхто не мав наміру витрачати щойно прибулу енергію на дівчину.

Один ковток з чашки Чеслави, і стукіт об стіл гучно пролунав серед звуків пиття і тихого плямкання.

— Чого ви мовчите, наче вам бджола язик вжалила?

— Важко. Ось і все, — грубо відрізала Аста, коли інші  промовчали. — Що ти ще хочеш дізнатися?

Відьма, як і всі, дуже втомилася і не воліла терпіти чергові чіпляння вихованки, тому через переконливу інтонацію, Аста одразу дала зрозуміти, що зараз не слушний час для бесіди.

Чеславі хоч і було всього чотирнадцять, але з першого погляду так і не скажеш. Зростом та й формами вона вже давно нагадувала зрілу дівчину. А її зухвалий характер і невгамовна цікавість доставляла абияку неприємність. Проте іноді її вміння просунути свій довгий ніс ставало вкрай корисним в отриманні інформації, в яку дівчат не присвячували.

— А детальніше, — не вгамовувалася Чеслава.

— А ну ще часто дихаємо, що аж іноді легені виплюнути хочеться. Такі деталі тебе влаштовують?

Чеслава відсунула кухоль убік, а її щоки торкнулися  рум'янцем люті.

— Пʼята зграя, Верховна попросила вас підійти одразу після сніданку на площу, — сказала наставниця, не даючи вихованці виплеснути чергову уїдливість. — А для тебе, Чеславо, у мене є особливе доручення. — Молода жінка відхлебнула трохи чаю, роблячи паузу. — У нас дрова закінчуються. Візьмеш у комірчині сокиру і підеш нарубаєш.

Кінчики губ наставниці та решти дівчат піднялися, побачивши розчароване обличчя вихованки, яка очікувала  дійсно чогось незвичного. Проте усмішки підопічних верховної не затрималися надовго. Гарний настрій від смачнючих булочок миттю зник, адже зазвичай після сніданку їм надавали час на перепочинок, натомість наразі вони одразу мусили вирушити на тренування.

***

Цього разу погода була спокійна. Сонце освітлювало неприкритим листям дерев сніг, котрий бавився з золотими променями.

Зграя відьом вишикувався в лінію. Жіночі тіла були вдягнені в теплі штани й кофти, плечі вкриті чорними плащами. Одяг виглядав трохи не за розміром, тому талії були обв'язані поясами.

Аста стукнула двома ногами, аби збити цупкий сніг із черевиків, підняла голову і привіталася з Верховною.

— Рада знову вас усіх бачити. Сподіваюся, ви встигли вдосталь відпочити й обігрітися, бо я приготувала для вас нове завдання, що, на ваше щастя, допоможе краще розвинути   здібності, — сказала голосно Головна відьма, аби усі зосередили погляди на ній.

Її завжди злегка розтріпане волосся було зібране в ідеально гладкий пучок. Жести були рвучкі, а сам вираз обличчя був куди напруженішим,  чи то відьмі лише здалося.

Жінка підняла заховану руку з-за спини. І дівочі погляди одразу впали на кістляві пальці, що тримали клаптик чорно-багряної тканини.

— Це те, чим люди так пишаються. — Її голос був чітким і розміреним, втім слово "люди" вона виділила недбалим тембром. — Цей шматок плаща — символ їхньої перемоги над нами. Коли наші сили, що зростали під сяйвом повні, слабшають від променів сонця, вони надягають свої багряні плащі та безжально відрубують нам голови. Це їхній знак, що битва була не даремною.

Аста стояла, як зачарована, розглядаючи багряну тканину. Вона вже бачила подібний колір, але тоді він був прихований під мороком.