1.2 Зціпивши зуби

Зайшовши в спальню, Алан миттєво зняв мокру від снігу та поту нижній одяг, вийняв зі скрині вбрання, яке виглядало більш свіжим і охайним. Довгі ноги вкрилися за чорними штанами, тканина котрих щільно обтягувала гомілки та стегна. Тонка сорочка змінилася лляною, а старенький каптан на темно-бордовий, з під горло якого недбало виглядав білий комір сорочки. Також довелося замінити чоботи, бо ті, які він взув по старій памʼяті були володарями протертих підошв.  Хоч ноги й промокли, проте рушник та теплі шкарпетки швидко виправили ситуацію. На останок долоні укрилися за шкіряними рукавицями, а спина приховалась під чорним плащем, біле хутро якого підкреслювало широкі плечі.

Зима не пестила своєю любов'ю нікого, через те убрання, яке добре зберігало тепло, стало головним атрибутом під час тренувань. Поправивши плащ і взявши на столі пас із мечем, мисливець вийшов на вулицю, де його очікував сидячи на коні батько, а попереду посміхаючись аж до вух Вест. Навмисно відвернувши погляд, Алан забрався на свого жеребця, котрого  заздалегідь пригнав батько. Обличчя чоловіка все ще було похмурим, тому юнак навіть не думав відкривати рота, аби подякувати.

Штаб Багряного Ордена знаходився не так далеко від їхнього дому. Алан спокійно міг дійти пішки, а разом з тим прогулятися зимовими стежками, сподіваючись зустріти молоду красуню, однак Едмунд на всі його аргументи, або розчаровано підіймав брову, або ж з пересохлих губ лився довгий монолог приправлений неначе спеціями докори.

Головнокомандувач завжди переконував, що верхова їзда   надає престижу, лідерства, сили та влади серед простих селян, це як показник важливості та високого статусу. Що саме такий впевнений у собі чоловік з піднятим носом і рівною спиною зможе захистити їх від усього. Хоч слова батька були солодкими та не позбавлені сенсу, проте Алан, незважаючи на все, залишався при своїй думці — треба бути ближче до людей, тож коли йому не дошкулили невідкладні справи, юнак спокійно міг дозволити собі прогулянку, водночас встигнути з усіма привітатися, а хто потребував простягнути руку допомоги — саме ці вчинки на думку Алана викликали у людей почуття поваги, а не граціозне верховодіння з піднятим підборіддям до небес.

Незважаючи на числені розрухи, а деінде й на бідність, Алан любив своє місто таким, яким воно було: з незліченним будинками з сірого каменю, котрі пронизували собою всі вулиці, з дерев'яними дахами прикрашеними ковдрами снігу, з димарями, котрі вивергали хмари диму, з замерзлими вікнами з котрих світило тепле сяйво свічок.

У такий час діти вже давно повискакували на міську площу, бігаючи один за одним, не звертаючи жодної уваги на прохожих, а до всіх веселощів додавалися голосні вигуки. Підсвідомо Алан згадав, як і він колись резвився з хлопцями, забуваючи про всі насущні проблеми.

Деякі старухи стали навколо головного пам'ятника міста та розстелили свій товар. Старі жінки наполегливо запрошували людей підійти та оцінити їх статок. Не витримавши спокусливих слів, люди поверталися додому з охапкою  смачних яблук або з дивовижною збіркою трав від усіх хвороб. Зі свого досвіду Алан знав, що це порожні слова, бо напій лише зігрівав, а смак тих яблук нічим не відрізнявся від вирощених плодів поблизу їхнього будинку. Але привезені здалеку фрукти були чудовою можливістю знову вкусити смак свіжості у холодну пору, бо хто знає, на скільки цього разу затягнеться зима.

Сині очі кинули погляд на Веста, щелепа котрого відпала від бажання погнатися за всією дітворою, що весело  пустувала на дорозі, в цю мить Алан побажав, аби зараз настало літо і до рота хлопчиська залетіла жирнюча муха.

— Вест, йдемо до нас, — раптом підбіг до коней один з  непосидючої юрби.

— Вибач, — промовив хлопець, — їду на навчання. Якщо що, увечері вийду.

Товариш одобрююче махнув головою і кинувся геть. Протягом всього шляху вершникам неодноразово зустрічалися перехожі, які проводжали їх кивками та посмішками вдячності за їхню працю. Навіть ті самі старухи пропонували задарма скуштувати товар, на що Алан і Едмунд з вдячністю відмовлялися, як у той самий час Вест не соромлячись вихопив яблуко з простягнутої руки старої жінки, виправдовуючись, що молодим воїнам, як нікому іншому потрібно багато сил.

Сам штаб і водночас навчальний заклад для хлопців знаходився біля в'їзду в місто. Будівля містила двоповерхове кам'яне спорудження з невеликою конюшнею та огородженою територією для проведення боїв. Члени Багряного ордена називали між собою заклад "Гніздом", адже саме з того моменту, як незграбні хлопці потрапляли всередину, вони перетворювалися з жовторотих пташенят у відважних воронів — захисників власного королівства.

Вест дивився на це місце із полум'ям в очах. Нарешті й він сам потрапить у середину, а не буде мов той злодій шукати прогалину в кам'яній огорожі, для розкриття прихованих таємниць. З цього дня всі припущення, що вертілися у голові хлопчиська, стануть дійсністю або ж розвіються, неначе попіл.

Залізні створи воріт  з глухим скрипом зачинились.

Алан прихопив коней, і відвів до стайні, а згодом подався всередину будівлі, де зберігався інвентар. У цьому ж залі зібралися новоприбулі учні. Парубок нарахував сорок три, включно з Вестом. Деяких він мав змогу побачити раніше, коли юнак прогулювався вулицями.

Низка жовторотих воїнів сиділа на лавці й уважно слухала розповідь батька.

— Давним-давно, коли землі ще не були просякнуті кров'ю, а повний місяць, що наближався, не віщував смертей, країною правив король...