Пролог

(Хотіла попередити якщо ви знайдете в легенді розбіжності або ж незрозумілі причини даних дій, це нормально і так і має бути, бо коли ж перекази людьми були ідеально достовірними, й на останок в цих очевидних прогалинах і будується увесь конфлікт твору:))

Давним-давно, коли землі ще не були просякнуті кров'ю, а повний місяць, не передвіщав смертей, країною правив король, однак смерть не заставила його довго чекати. Не встиг трон охолонути від попереднього правителя, як на престол зійшов його старший син. Правив він мудро та розсудливо. І тільки молодший брат тихо нашіптував богам, щоб той поперхнувся на вечері або ж випав із сідла. Заздрість до успіхів нового короля гризла другого сина з кожним днем з такою самою силою, як зголоднілі пси вгризалися в плоть. 

Зухвалість та докори пролітали повз вуха нового правителе щоразу як той всаджувався на трон, а молодший брат вештався поблизу та настирливо їх повторював. Не витримавши  відповідного мовчання короля на його уїдливості, молодший брат вирушив до темного лісу.

Стояла глибока ніч, і тільки повний місяць освітлював засніжені стежки. З часом другий син все ж таки відшукав дику відьму та благав ту дати йому сил, щоб скинути брата з престолу. Стара зміюка зглянулась і запропонувала йому ягоди, але не прості, а вовчі. Не знаючи, що приховується за цим даром, чоловік проковтнув їх одним махом — і в ту ж хвилину перед розкритими дверима замку стояв не молодший син короля, а лютий звір. Білі очі наповнилися гнівом і кров'ю, з ікластої пащі витікала слина, а гострі неначе леза кігті впивалися в кам'яну підлогу.

Страшна була тоді ніч: обидва боролися не на життя, а на смерть. Один рішучий удар мечем завершив битву, що тривала годинами. Повалилось тіло звіра, а голова покотилася людська — це був останній раз, коли брати зустрілися поглядами. Однак рано було святкувати перемогу, адже старший брат навіть не здогадувався, що стало початком великої ворожнечі між двома народами: людьми та відьмами.

Чергового вечора до королівських покоїв ввірвалася чорна вовчиця, шерсть якої була подібна до найтемнішої та найглибшої ночі. Усвідомивши, що власних сил відібрати життя у монарха не вистачить, вона втекла. До подальшого вечора король віднині був підготовлений к появі  недоброзичливої гості — встановив варту в кожному кутку палацу і наказав сторожам не стуляти очей всю ніч і глядіти в обидва ока. Однак правитель не помітив, що повний місяць вже сходив. З тієї самої ночі про спокійний сон він тільки й марив, адже раз у раз йому снилися жахіття, як звіриний погляд змінювалися на братів й гас в обіймах смерті, вслід з'являвлялися жадібні до помсти червоні очі на вугільно-чорній морді перевертня, котрий проникав у душу короля і висмоктував всі життєві сили. Кожен раз правитель прокидався в холодному поту, а серце, скільки б він не бажав, не могло заспокоїтися. В голові так і з'являлися навʼязливі думки, що десь там бродить перевертень з тими червоними очима і насолоджується блакитним небом, поки він тремтить на троні від дрібного шороху.

З того часу його заволоділа мета впіймати звіра. Вислав він до лісу варту, але та так і не повернулась.

Рішучість не згасала. Ідея організувати орден прийшла не одразу — тільки після тисячі вбитих солдатів, немалої кількості  мирних містян та фатального дня, коли на наступну повню до замку з'явилася зграя перевертнів, що розривали все на своєму шляху. Мало не втративши престол і життя, король зібрав найкращих воїнів, найменувавши їх Багряним Орденом.

— Тепер, коли на небі з'являється повний місяць, славетні солдати Багряного Ордену виходять на полювання і звільняють ліси від бісових тварюк! — Хлопець так бурхливо вигукнув останні слова, що аж підскочив з місця. Цю лайку він таємно почув від батька, чим неабияк пишався і, коли того не було поруч, мимохіть міг бовкнути.

— А що ж сталося з чорною вовчицею? Чи вдалося королю її вбити? — прошепотів світловолосий хлопчисько, що сидів напроти старшого брата, який з завзятістю переказував історію.

Вмілий розповідач у віці тринадцяти років нахмурився і хитро посміхнувся:

— Цікаво? І зовсім не лячно?

— Ні, ну моторошно звичайно, але ти все одно розповідай, — молодшенький наблизився ближче до брата, аби достеменно все розчути.

І тільки-но юнак хотів відкрити очі на правду, як раптом щось величезне схопило його за руки й різко підійняло разом з ковдрою, яка слугувала дітям вірним прихистком від монстрів.

Воскова свічка згасла від подиху вітру. Молодшенький підірвався з місця, усвідомивши їх ганебне з братом становище, й все через малі вечірні пустощі. Перевіривши шлях, він стрімголов побіг до дверей, але тільки вхлопчисько встигнув перестрибнути поріг, як негайно потрапив у обійми ніжних рук.

— Оскар, заспокойся, все добре, — ніжний голос матері пестив вуха.

— Ні, ні, ні, злі вовки нас схопили, — пробурмотів він, занурившись носом у живіт жінки.

В іншому кінці кімнати белькотав та брикався закутаний у ковдру старший брат, який так і не міг дати раду підступним рукам "монстра".

— Оскар, врятуй, дикі перевертні вже тут. Оскар!
Могутні руки ще дужче стиснули хлопця.

— Так, Алане, ми з'їдаємо всіх неслухняних дітей, котрі не сплять уночі, — низьким тоном говорив грізний голос нападника.

— Відпусти! — Алан завдав переможного удару ліктем у живіт і вирвався з лап "звіра". Використовуючи хитрий манір, підхопив ковдру і накрив "монстра", а згодом побіг з усіх ніг до матері.