Моя персональна лінія оборони

Напередодні

Закінчувалося 23 лютого 2022 року. Нічим не примітний день і нічим не примітний вечір у неквапливому житті самотнього й цілком благополучного пенсіонера. У мене велика квартира з непоганим ремонтом та з гарними меблями, в якій є все необхідне для комфортного життя. У мене є «відкладені на старість» кошти та впевненість у своєму майбутньому. Тим більше, що діти в житті влаштовані, живуть далеко і не потребують матеріальної підтримки. І за них не треба переживати.

Переживати треба через телевізійні новини. Росія вже визнала ЛДНР, а ті вже попросили Росію надати їм військову допомогу. Російська Рада безпеки прийняла рішення таку допомогу надати, і це рішення вже підтримали Держдума і Федеральні збори. Лавров сказав було, що Росія визнає суверенітет ЛНР та ДНР у їхніх існуючих кордонах, але Путін поправив – у межах Луганської та Донецької областей 2014 року. А це означало війну, метою якої буде, зокрема, і контроль над моїм містом – Сєвєродонецьком.

Однак про те, що завтра буде війна, у теленовинах не сказали. Це мені сказали знайомі, які мені телефонували.

Приблизно о 8-й вечора мені розповіли, що працівникам обласного управління поліції та обласної прокуратури видали на руки трудові книжки, а їхні особисті справи вже вивезли з міста. Місцем нової дислокації ГУ НП у Луганській області та прокуратури Луганської області було визначено місто Харків, їх співробітники мали виїхати до нового місця служби самостійно.

Другий дзвінок був від колишнього мого колеги по роботі. Він доповнив уже відому мені інформацію - розповів, що трудові книжки видали на руки також співробітникам обласної військово-цивільної адміністрації. Розповів й про те, яким завтра буде початок війни. Мовляв, спершу наступатимуть військові формування ЛНР («м'ясо»), а потім у справу вступить російська армія. Така інформація нібито надійшла «з того боку».

Каюся, що на останню інформацію я відреагував занадто роздратовано, перепрошую колишнього колегу. Я мав своє уявлення про ситуацію. Я був упевнений, що війна буде аналогічною кампанії Росії в Південній Осетії. І, за моєю оцінкою, озброєні формування ЛНР на ранок 24 лютого поступалися підрозділам ЗСУ, що їм протистояли, і за чисельністю, і за вогневою потужністю. Яка там атака?

Але мій колега виявився краще інформованим. Рано-вранці 24 лютого група бійців ЛНР у супроводі танку перейшли мостом через Сіверський Донець і намагалися захопити місто Щастя. Вже до 10 ранку вони були відбиті та розбиті ЗСУ, а молодий нацгвардієць здійснив свій перший подвиг – під обстрілом вивів вантажівку з вибухівкою на цей міст. Вибух якої зруйнував один його проліт.

Того ж ранку ЗФ ЛНР навели переправу та форсували Сіверський Донець у районі села Лопаскіно. А об 8 ранку російська армія зайшла у Мілове. Увечері 25 лютого українські війська залишили свої позиції вздовж Сіверського Дінця та відійшли до Сєвєродонецька.

Все це мені стало відомо, зрозуміло, набагато пізніше. Однак, треба визнати, що українські спецслужби перед війною мали досить точну інформацію про те, що відбувається у Луганську. І початок війни не був несподіваним не лише для регіональної влади, а й для багатьох пересічних мешканців Сєвєродонецька.

Мені було тривожно і я не міг заснути. Довго дивився по телевізору якісь ролики з ютуб і заснув  далеко за північ.

Війна для мене почалась з черг у магазинах, аптеках та банкоматах

У четвер, 24 лютого, я прокинувся пізно. Гарний сон жене погані думки, і про війну, яка, за словами мого колишнього колеги, має початися сьогодні, я не пам'ятав. До тих пір, поки не пролунали один за одним два потужні вибухи, вибуховою хвилею яких відчинило вікно кухні. Це вікно виходило на північ, тож вибухи були з того боку.

Ще один вибух стався приблизно за півгодини, ця вибухова хвиля відчинила вікно на лоджії, що розташована на південному боці будинку. Вибух стався, швидше за все, в сєвєродонецькому аеропорту.

Навпроти моєї лоджії через дорогу знаходиться торговий центр «Астрон», з великим супермаркетом «Сільпо» на першому поверсі. Біля якого завжди багатолюдно. Було цікаво спостерігати, як по-різному реагували люди на вибухи. Хтось невдоволено оглядався і далі розмовляв зі знайомим, хтось неспішно продовжував свій шлях, а хтось з явним переляком біг, тікаючи.

Вибухи того дня були досить далеко від міської забудови і не могли завдати якоїсь шкоди мешканцям Сєвєродонецька або призвести до пошкодження житла. І більше у перший день війни вибухів у Сєвєродонецьку не було чути. Але для Сєвєродонецька це була не перша війна, захоплення та подальші обстріли місто вже пережило влітку 2014 року. І багато жителів добре знали, що треба робити насамперед.

Ще відучора я планував купити ліки від тиску і тепер вийшов на вулицю саме з цією метою. І одразу біля під'їзду зустрів Валентина, який мешкає в будинку навпроти. Його дев'ятиповерховий будинок стоїть у дворі паралельно до мого, в оточенні інших 9-поверхівок. І вікна наших квартир знаходяться метрів за 50 одне навпроти одного.

Ми з Валентином знайомі понад 30 років. З того часу, коли обидва були депутатами Сєвєродонецької міської ради першого скликання. Людина він надзвичайно поінформована у міських справах. І ще до того, як потиснути мені руку, чи то запитав, чи то повідомив: «Що, Олексію, війна?».

- Схоже, - відповів я. І розповів, що ще вчора співробітникам облдержадміністрації, поліції та прокуратури було видано трудові книжки.

– У сєвєродонецькому виконкомі трудові книжки видано сьогодні. І всі співробітники розпущені додому. А в місті оголошено евакуацію.

Валентин розповів, що у Щасті наші військові вже відбили наступ. Про Лопаскіне він тоді не знав. Як, власне, і я.

На відстані 100 метрів від мого будинку розташовані відразу три аптеки, і біля кожної з них того ранку були великі черги, в кожній не менше 50-70 осіб. Вистоювати стільки я ще не був готовий. Тож ліки того дня купити мені не вдалося.