Пролог

***

Кажуть, що від того яке у нас було дитинство залежить, яким буде наше доросле життя.

Можливо зараз ви подумали, що ця історія буде про ще одну бідолашну дівчинку, яка ще в дитинстві залишається сиротою, яка за душею не має а ні копійки. Проте, не зважаючи ні на, що залишилася милою і доброю дівчиною, яка обожнює все і всіх. Дівчиною, яка готова на будь які жертви заради інших, та не заради себе, але Шін Пе не така.

Я дуже добре пам'ятаю своє дитячі роки. І можу з упевненістю сказати, що вони були чудовими. Я мала і маю прекрасні стосунки з батьками. Принаймні мені так здається. Так, можливо я не завжди була прекрасною дочкою, і часто показувала їм свій характер, навіть, може коли і не було потрібно робити, але їх дуже люблю і точно знаю те, що вони теж мене дуже люблять. Інакше батьки не ставилися до мене так добре. 

Тому все своє життя я намагаюся зробити так, щоб вони мною пишалися. Я вважаю, що маю відплатити їм за все те, що вони для мене роблять. Я завжди була кращою у навчанні в школі, займала призові місця на змаганнях. Завжди прислухалася до їхніх порад і побила усе так як хотіла моя сім'я. Лише ночами замкнувшись у своїй кімнаті я давала волю своїм почуттям. Багато ночей я проводила виконуючи не завжди зрозумілі вправи і завдання. Та я ніколи не жалілася, адже я сама зробила такий вибір і мусила розплачуватися за нього своїми сльозами, нервами і як виявилося своїм здоров'ям. Ні батьки не змушували мене це робити, тоді я сама цього хотіла.

Проте, довго я там не витримала хоч і мала декількох хороших знайомих, які підтримували мене. Тепер я не можу назвати назвати їх друзями, хоча з одним хлопцем досі спілкуюся. І він таки став дуже відомим юристом. Як то кажуть, добре мати друга юриста, який є професіоналом. Він найбільше підтримував мене. Сподіваюся колись ми знову зустрінемося і я зможу його обійняти.

Таємно від своїх рідних я шукала можливі варіанти закордонном. Успішно склала екзамени, забрала документи, купила білет, гроші я мала, бо отримувала степендію, ввечері збиралася все розповісти, але все-таки заздалегідь зібрала свої речі і сховала їх. Я так боялася і всю дорогу додому думала з чого краще почати розмову.

Той вечір і ту ніч я ніколи не забуду. Я не знала, що мені робити і куди йти. У мене були гроші, але витрачати їх тоді не було сенсу. Тому нічия провела на вокзалі, а зранку першим рейсом вилетіла до Німеччини. Так я добра знала мову, бо вивчала її, коли ще була малою і мені це подобалося.

Мені не вистачає слів, щоб описати всі емоції, які я тоді відчувала. То був нестерпний біль втрати усього, що я мала, ненависть до всіх хто мене оточує, страх перед чимось новим і невідомим. Я не знала, що там на мене чекало і від того було ще страшніше.

Та я впоралася і. закінчила здобувати освіту освіту своєї мрії через три роки. Яка я була то щаслива, що позбулася всього, що так ятрило і вбивало мою душу, серце і думки. 

Тоді і зараз, коли я повернулася назад додому, ідучи знайомою дорогою, мені не дає спокою думка про те, які ж мій батько мав на мене плани. Про, які я навіть не здогадуюся.

Мені страшно повертатися до квартири, бо весь цей час ми не спілкувалися, хоча я намагалася налагодити наші відносини дзвонила, присилала подарунки і гроші, але відповіді не було. 

Та все ж я їх дуже сильно люблю і знаю, що вони теж мене люблять. Я хочу з ними помиритися і готово забути про свою гордість, аби ми знову були разом, як колись. Та розум мені підказує, що як колись вже ніколи не буде. І втрачу свій шанс, навіть, не отримавши його. 

Після того як я забронювала номер у готелі мені ще не хотілося спати і сівши на ліжко я поринула в роздуми куди я можу і хочу піти.

Про речі я не хвилювалася, спочатку хотіла відпочити, але ще не хотіла спати. І вирішивши розвіятися я пішла в кафе.