- 31 -

В ніч перед коронацією в Сільвани з Ароном не було близькості фізичної, але було забагато душевної. Тендітні обійми, теплі розмови за чашкою гарячого шоколаду перед каміном, мрії та плани на майбутнє. Обоє ділилися своїм потаємним. Вони оголяли не тіла, а душі. Тому ранок для них настав сонячно-теплим, без натяку про те, що ритуал погіршив їхні стосунки.

Обіцянки, перегляд сувоїв із традиціями, ніжні цілунки – Арон та Сільвана віднайшли спокій один в одному. Збір короля до коронації, мало бути нервовим(у всіх його попередників саме так і проходило це дійство), але Арон був не сам. Сільвана допомагала йому із зачіскою, одягом і навіть аксесуарами.

— Сьогодні дуже важливий день, — наголосив Арон, зашнуровуючи корсета на Сільвані. — Є дещо, що варто обговорити.

— Я гадала, ми все вже обговорили.

— З Дараном.

При згадці старшого брата, у Фалоне з обличчя зійшла посмішка.

— Тому перед офіційним дійством ми мусимо поставити всі крапки на свої місця. Щоб рухатися далі, потрібно не оглядатися на минуле.

***

Офіційна коронація відбувалася в головній тронній залі. Це чи не єдине свято, яке дозволяє всім охочим приїздити до столиці(звичайно не без суворого огляду), знаті увійти в палац.

Білі колони були уквітчані плетучими квітами, пахощі яких розносилися по всій залі. Стеля, яка була магічно зачаклована змушувала всіх відвідувачів зачаровано розглядати застиглу аквамаринове озеро, яке мерехтіло, мов туди хтось насипав зірок з неба. Музики грали на різних інструментах, веселячи гостей. Арон весь час сидів на своєму троні, з легкою посмішкою спостерігаючи за танцями та сміхом підданих. Посеред зали стояла величезна льодова скульптура Левіафана, який виринав саме із зачаклованого на стелі озера. Лід не танув, попри жаркий день літа. Магія короля вражала.

Коли час настав, музика стихла, а гості виструнчилися, коли двері відчинилися й до зали увійшла Сільвана. В руках вона тримала багряну невеличку подушечку, на якій лежала золота корона.

З гордо піднятою головою, Фалоне крокувала то трону. Її легка, темно-багряна сукня, повторювала кожен рух своєї хазяйки. Помада в тон сукні та розпущене волосся довершували її образ. Коли вона підійшла до трону, то схилила голову, саме в цей момент підійшов Даран, який взяв з її рук подушечку. Арон продовжував сидіти на своєму місці.

— За традицією, — виголосив Даран. — На голову короля одягає корону – його брат чи сестра. Якщо звісно, немає королеви, — Даран всміхнувся, дивлячись на Сільвану, яка все ще була в уклінні перед королем.

  Арон виструнчився, і тихий шепіт рознісся по всій залі.

— Цікаві в нашому королівстві традиції, — всміхнувся широко Арон, підходячи до Сільвани. — Достатньо розділити напій зі своєю половинкою, і ви зв’язуєте свої шляхи в один. Навіки. Сільвана Фалоне, владою, даною мені, я короную тебе. Будь моєю королевою!

Даран протягнув брату невеличкий кинджал, в іншій руці все ще тримаючи золоту корону. Арон зробив невеличкий поріз на долоні, яку направив на голову коханої. За лічені секунди, пролита кров перетворилася на блискучий лід, який переплітався у візерунках, створюючи корону.

Сільвана була коронована багряною короною.

—  Підведись, моя королева.

— Арон Одерштейн, владою, даною мені, я короную тебе. Будь моїм королем!

Сільвана підійшла до Дарана, але замість того щоб взяти корону, вона протягнула руку, куди їй Агосто вклав такий же кинджал, який давав Арону. Сільвана повторила за своїм коханим, розрізавши собі долоню. Вона направила руку на чоло Арона, де в ту ж секунду з’явилася корона з води, забарвлена в червоний.

Водна корона повторяла форму золотої. Шепіт знову пройшовся по залі.

— Коронація на цьому завершена, — Арон взяв Сільвану за руку, — продовжуємо танці та веселощі.

— Це не допустима коронація!

Музика яка швидко заграла, швидко стихла. Вперед вийшла Ідана Вайс, із широко розплющеними очима чи то від подиву, чи злості. Гомін знову рознісся по залі.

— Споконвіку, корона – це символ влади, який був матеріальним! Як ви можете коронувати один одного, застосувавши магію.

— Якщо ви хвилюєтеся про швидкоплинність, наших корон, — Сільвана заговорила розмірено, спокійно. Вона демонстративно доторкнулася своєї корони, м’яко всміхаючись. — Запевняю вас, вони й через тисячу років не зникнуть. Магія змішана з кров’ю, та дрібними кристалами вулканічного скла – Тахіліту* – це живі артефакти, без жодних здібностей. Окрім єдиної їхньої ролі, не втрачати свою форму.

Вайс почервоніла, відчуваючи на собі купу поглядів від знаті.

— Кохана, — тихо відізвав Ідану її чоловік. — Король і королева вправі самі обирати собі корони. Заспокойся.

Вайс навіть не повернулася до свого чоловіка.

— Корона, яку носив ваш батько і корона, яку носила ваша матір – це те, що…

— Ви намагалися отруїти, — перебила її Сільвана, піднімаючи свою руку, на якій висів подарований браслет де була відсутня центральна бусинка у формі Левіафана. — Ідана, ви намагалися моїми руками, вбити мого чоловіка. Моїми руками звільнити бунтівника, чиє ім’я зітерте з історії. Моїми руками, намагалися посварити короля та його старшого брата. Ідана Вайс, у вас є що додати, до озвучених звинувачень?