- 28 -

Арон витримав хвилинний погляд на Дарана, в якого лице змінювалося пропорційно прочитаному із сувою. Дочитавши, Агосто ще хвилину просто вдивлявся в написаний текст, мов мова йому була не зрозуміла.

— Мій королю, ви ж не вірите в це? — Даран підняв погляд на брата, обличчя якого нічого не виражало.

Споконвіку в палаці були інтриги; за правління будь-якого короля з моменту існування самого королівства – завжди правителям вставляли палки в колеса, а піддані між собою обмінювалися неправдивими плітками.

— Саме тому я й попросив тебе, принести все, що є в тебе, про той день.

— Тобто моє слово проти слова Ідаліарана, — Агосто виглядав блідим, стурбованим.

— Даран, назви прізвища знаті, яка б не бажала мене бачити на троні?

Арон в очах Дарана змужнів за кілька днів. Він більше е був молодшим братом, про якого потрібно весь час турбуватися та пильнувати. Арон справді став повноцінним королем.

— Права бічна гілка Одерштейнів. Мірос, які займають споконвіку пост міністра правосуддя. Деонара, які тримають шахти по всьому королівстві. Кайнор – яким належать найбільші родючі поля. Всі ці сім’ї виступають проти вас. Не напряму, звісно, але є докази. Хоча після того, як ви врятували Зена Міроса, можливо його сім’я буде тепер на вашій стороні.

— Дякую. Можеш бути вільним.

— Це все?

— Так.

— Ароне…

— Даран, ти можеш бути вільним. Я почув те, що хотів. І побачив також. Ти ще не знайшов чаклунів, які приклали руку до мого чудесного утоплення?

— Ні.

— Тоді йди і працюй над цим.

— Ароне, трясця, ти можеш сказати мені прямо, що не так? Я ж бачу, що твоє відношення змінилося. Ти перестав мені довіряти. Якщо це через слова Еліаса…

— Сільвана.

— До чого тут твоя наложниця?

— Даран, ти правильно сказав – моя наложниця. Одна справа безглузді інтриги, якими панство себе тішить, і зовсім інше, коли це виявляється правдою.

— Я не…

— Мені не потрібні пояснення. Я хочу, щоб ти розумів, Сільвана не проста наложниця. Вона моя дружина. Твоя майбутня королева. І якщо ти не можеш прийняти цього факту, ти просто не залишиш мені іншого вибору.

— Я ніколи не засягну на твоє, брате.

— Хочу в це вірити.

***

Віві нервово ходила з одного кутка в інший, кусаючи свої нігті. Погана звичка з дитинства, яку вона так і не змогла перебороти. Тільки в дитинстві це була проста забава, а зараз, кожне її нервування, цим супроводжувалося. Віві Одерштейн була сильною, здібною, кмітливою, а ще як і всі члени Одерштейн, вона мала рудий колір волосся й жадала влади. Не було майже нікого із королівським прізвищем Одерштейн, хто б не мріяв одного дня перестати бути побічною гілкою, а стати головною.

Вона була єдиною, хто одягав сукні, а в чоботи засував кинджали; єдиною жінкою з родини, хто став військовим, й досяг в цьому успіху. Та зрештою час від часу, Віві знімала військовий мундир й одягала сукню й мріяла про власну сім’ю, чоловіка та кількох діточок.

— Мене вб’ють за це, — прокоментувала Віві, не перестаючи міряти кімнату кроками.

— Не зможуть, — спокійно запевнив її Варол. — Це єдиний твій шанс отримати все і відразу.

— Це зрада!

— Покажи мені хоча б одного Одерштейна, який бодай раз не вчиняв зради проти корони?

— Даран?

— Ти так впевнена в ньому?! Віві, сьогодні я був свідком, бачив погляди короля та його підданого. Не двох братів. Тому перестань ходити туди-сюди, і зробімо вже це й покладімо край!