- 27 -

Сільвана була в хорошому настрої. Примирення з королем, чи сніданок в його ліжку, чи ніжні його обійми – вона не знала, що саме робило її такою щасливою. А можливо справа була в тому, що поділившись своїми здогадками, спуском до в’язниці та слова Еліаса, більше не були для неї тягарем. Розум прояснився, Арон не відштовхнув, навіть більше, він дав зрозуміти, що більше не піддається емоційним необдуманим поривав.

Розклавши все по своїм місцям, король зажадав випити лікеру. У Водному королівстві була стара як цей світ традиція, пара, яка хоче взяти шлюб, мусить дати один одному обітницю і розділити одну чашу алкоголю на двох, яка має їхні скріпити навіки вічні. Сільвана до кінця не вірила тому, що зробив Арон, що вона зробила. Вони дали один одному обітницю, розділили чашу алкоголю, а потім в міцних обіймах заснули.

Через день мала статися офіційна коронація, де Арон попросив Сільвану, щоб та одягла корону на його голову, після чого він те саме зробить для неї. Як справжні чоловік і дружина.

  До саду, Сільвана увійшла, мов метелик, який заволодів найгарнішою квіткою. Все всередині неї квітло, розпускалося. Вона ще ніколи себе так не почувала.

Сьогодні було надто мало дам, тому оранжерея здавалася порожньою. За столиком, де вже був стілець з її ім’ям, сиділа лише Віві. Вона була вбрана в яскраво-салатову сукню, з пишною спідницею, яка була вся в мережеві та рукавами, які мали завеликий кльош. Руде волосся було заплетене в косу, яка кілька разів між собою перепліталася, утворюючи дивакуваті завитки, в яких були золоті шпильки.

— Вітаю, — першою звернулася Сільвана, сідаючи за столик. Прислуга відразу налив їй чаю, та поставив тарілку із ласощами.

— Вітаю, — похмуро відповіла Віві, не зводячи погляду із браслета, як був на лівій руці Фалоне. — Чий це подарунок? — її голос був холоднішим за будь-яку кригу.

— Пані Вайс, — відпиваючи чай, безтурботно промовила Сільвана. — Ти сьогодні якась не в гуморі.

— В мене також є для тебе дарунок, — Віві проігнорувала слова Сільвани, й поклала перед нею невеличку пов’язку, таку ж, як носили пірати, які прикривали своє одне око. Щільна тканина, чорного кольору а на шнурках вкінці були невеличкі китиці. Пов’язка була виготовлена на замовлення, Фалоне це зрозуміла, щойно поглянула на неї. — Прикрий це… неподобство.

— Віві, боюся я не можу прийняти твій щедрий дарунок.

— Цікаво, чому? — Віві обурено хмикнула.

— Це відкрита зневага, — спокійно вона промовила, заїдаючи чай ласощами. — Подобаюся я тобі, чи ні, це виключно твої проблеми.

— Ти! — Віві відставила чашку з чаєм в сторону. — Гадаєш, якщо провела одну ніч з королем, то тепер можеш задирати свого хвоста? — крізь зуби вона процідила.

— До твого відома, засинати в обіймах короля, дуже привілейоване. Чи  ти ревнуєш до когось іншого?

Віві чудово знала, про кого говорить Сільвана.

— З якого дива?!

— Всі мої почуття належать Арону, — правдиво промовила Фалоне. — Все, що ти там собі надумала, забудь. Я не бажаю мати конфлікт з тобою.

— Якщо твої почуття належать королю, тоді й дотримуйся цих слів. Не варто давати іншому чоловіку сподівання, користуватися його слабостями.

— Я нічого не давала Дарану. Між нами було трішки ігор, але не більше. Тому заспокойся, й не дивився на мене так, мов зараз дістанеш ножа зі свого чобота й переріжеш горлянку.

— В мене й справді в чоботях є ножі. І якщо, ти, ще раз, затягнеш його в свою пастку з інтригами, можеш прощатися із життям. Я тобі гарантую, що швидко ти не помреш, — Віві підвелася із-за столу, — і такі дарунки, — вона кинула поглядом на браслет, — просто так не даруються. За ними завжди стоїть якась ціна.

Віві пішла геть, залишивши Сільвану в розгубленості. Вона зняла з руки браслет й підвела до очей, розглядаючи фігурку Левіафана та пелюстки. Слова Віві її збентежили.

— Просто так не даруються, — повторила Сільвана слова Віві, — звідки-то їй про це знати?!

***

В залі короля окрім навислих мап тепер ще й на столі була розгорнута, на якій стояли різні дерев’яні фігурки. Арон розставив трикутні фігурки на особливо важливі стратегічні об’єкти королівства, квадратні на знать та їхнє знаходження по містах. Він був сповнений енергії як ніколи.

До зали увійшов Даран, він не мав також хорошого настрою як король. Між ними висіло непорозуміння, яке наштовхувало Арона на зовсім не добрі думки. Нещодавно, Одерштейн навіть подумати не міг про те, що він може підозрювати Даран чи навіть припускати думку в його невірності чи зраді.

Вслід за Дараном до зали увійшов Варол. Лише зараз Агосто згадав вчорашні слова Віві, яка повідомила, що король відав особисте поручення її брату.

Обоє привітали короля, шанобливо уклонившись.

— Варол, чи приніс ти те, про що я тебе просив.

— Так, мій королю.

— Поклади це на стіл.

Варол прокрокував на центр зали, кладучи невеличкий рюкзак, з якої дістав затертий величезний сувій. На сувою був королівський герб Одерштейнів.

— Підійди, — Арон махнув рукою до Дарана. — Варол, залиш мене з братом.