- 26 -

«Король не сам», — знайомий сміх із кімнати Арона пролунав швидше,  чим вартовий відповів Дарану.

«Рано чи пізно, це мало статися…» — подумав Агосто, намагаючись не акцентувати свою увагу на жінці короля.

Коли він повернувся до своїх покоїв, там була Віві. Він давно з нею не бачився, і радий був її бачити як ніколи. Йому потрібна була жіноча втіха, тож коли він до неї підійшов, вона відступила на крок. Вперше.

Його темно-руді брови піднялися верх в подиві, глузлива посмішка прикрасила його губи.

— Це щось нове, — він пройшов повз неї, більше не дивлячись, ліниво сідаючи на ліжко.

— Те, що ти робиш, — вона прикусила собі щоку, та навіть це, не допомогло стримати язика. — Не правильно! Ти собі шкодиш!

— Ти прийшла читати мені нотації?

Агосто зміряв спину Одерштейн хмурим поглядом. Вона це відчула, тому неквапливо розвернулася. Її смарагдові очі були скляними. Волосся заплетене у дві коси, які перепліталися між собою утворюючи пучок. За весь час знайомства, Даран лише зараз помітив у Віві жінку, не коханку, не солдата.

— Як я смію?! — вона нервово облизує пересохлі губи, ховає руки за спиною. — Просто не хочу бути свідком на твоїй страті… я цього не переживу, — додає вона зовсім тихо. — Варол просив тобі це передати, — Віві дістає з кишені запечатаний конверт.

— Чому він сам не передав?

— Король дав йому доручення.

— Віві, — Агосто підводиться, — не будь такою холодною до мене.

— Я б хотіла справді бути холодною, — вона заплющує очі, коли Даран схиляється над нею, ніжно цілує в шию.

Вона тремтить від його дотиків, зовсім не здатна йому опиратися.

***

Арон малює пальцем невидимі лінії на долоні Сільвани, цілує кожен її пальчик на руці, п’яніє від її аромату. Її сміх заразливий, Арон не пам’ятає себе, коли востаннє так щиро й гучно сміявся.

— Не чаклуй більше, — вимовляє Одерштейн змушуючи Фалоне стихнути. — Я перевернув бібліотеку згори до низу, і дещо знайшов про Левіафана.

— Навіщо шукав?

— Я хотів знайти бодай щось, щоб змогло повернути тобі зір. І щоб ти більше не бачила тих жахіть, — Арон ледь торкається її вуст, щоки, чола.

— Немає жодного артефакту чи заклинання, щоб скасовувати цю угоду.

— Так, — погоджується Арон. — Ба більше, я не знав, яка ціна за приборкання цього звіра. Я знайшов історію першого Фалоне, який уклав договір.

Очі Сільвани округлюються, вона навіть підводитися на ліктях з ліжка, зацікавлено дивлячись на короля.

— Навіть в нашій сімейній бібліотеці не зберігалося відомостей про першого предка, як так вийшло, що в королівській бібліотеці це є?

— Почуте, тобі не сподобається, — він знову погладжує їй руку. — Ваш предок – Карсіан Фалоне, уклав угоду не із звіром. Він благав про силу бога.

— Бога? — перепитала Сільвана.

— Так. Силу, яка допоможе здолати ворогів, таку, яку всі боятимуться. Нептун йому дав силу. Могутню, небезпечну.

— Левіафан!

— Так. Та у всієї нагороди є своя ціна. Карсіанові надто сподобалася влада, та як легко він захопив весь континент. Його магія була нещадною, всі прихилили голову перед ним та звіром. Нептун розлютився, що люди визнали собі подібного за бога.

— Нептун зв’язав його кровно із Левіафаном?

— Більше. Чим сильніше Карсіан керував Левіафаном, тим сильніше його тіло руйнувалося і зрештою, він сам перетворився на звіра. Кожен, хто у вашій сім’ї народжується, отримує не дар, а прокляття. І звільнення від нього можливе, лише коли наступний член вашої родини не розпочне повною мірою чаклувати за допомогою Левіафана.

—  Коло яке ніколи не розірвати, — на її обличчі промайнув жах.

— Тому, більше нізащо не чаклуй, — він її просить, — щоб не сталося! Пообіцяй мені, — він знову просить, не наказує.

— Не можу, — хитає вона головою, — якщо колись виникне потреба… Ароне, не зв'язуй мене цією обіцянкою.

Одерштейн довго дивиться їй в очі, зважуючи сказані її слова, та власні ще не промовлені.

 — Сільві, — власне ім’я з його вуст здаються їй медом. — Виходь за мене.

— Що? — вона кілька разів кліпає.

— Стань мені опорою, другом, коханою. Сядь зі мною на трон, і разом перетворімо всі шпичаки цього королівства на пелюстки троянд, — він видихає, відкидаючись на ліжко. — Я так стомився постійно озиратися, шукати зрадників.

— Перед тим як погодитися, я повинна дещо тобі розповісти. Якщо після цього, твоя пропозиція буде все ще в силі, я обов’язково її прийму.

— Після подібних слів завжди йдуть якісь гіркі слова, — він всміхається. — Я слухаю тебе.