- 24 -

Повернувшись із в’язниці, Сільвана швидко розпрощалася з Іданою й попрямувала до своєї кімнати. Прогнавши всіх прислуг, вона дозволила вдруге за весь час перебування в палаці, гучно розплакатися. Їй так боліло, що кошмари лівого ока, які вона бачила навіть крізь сон, так не боліли як роздерті старі рани. Еліас продовжував повторювати слова про свої не змінення почуття, які не змінилися протягом п’яти років. Сільвана нічого не змогла йому відповісти.

Фалоне просто стояла на місці, слухаючи, до болю рідний голос. Він бачив її тремтіння, скляний погляд, навіть сльози. Він дивився набагато глибше.

«Я – наложниця короля. Я провела з ним ніч», — суха фраза, яку вона із себе вичавила, на що їй Еліас відповів із усмішкою — «короля завжди можна змінити. Кохану жінку – ніколи!»

Коли двері кімнати без попередження відчинилися, вона різко підскочила з ліжка, кліпаючи. В дверях стояв Даран, який вглядався в її розчервонілі очі від сліз.

— Хто? — сухо він запитав.

Сльози продовжували капотіти по її щоках. Він зробив крок їй на зустріч, а вона крок від нього, виставляючи долоню. Вона не знала, чи говорив Еліас правду про Дарана. Агосто це не зупинило. Він зачинив за собою двері, й підійшов до неї, впираючись грудьми в її долоню. Вона чула стукіт його серця.

— Сільві, хто це зробив?

Дарану було байдуже до вартових, які знову були свідками того, що наложниця короля й бастард зачинялися в покоях на одинці. Він легенько доторкнувся однією рукою до її щоки, стираючи сльози.

— Чому ти плачеш? — він змінив формулювання свого питання.

— Просто, — збрехала вона.

— Арон тебе образив?

Даран помітив відсутність на її руках браслетів.

— Ні!

— Ти можеш мені розповісти, — Агосто зробив ще один крок до неї, і її рука зігнулася в лікті.

— Просто все це, — вона приймає руку, дозволяє йому наблизитися до неї так близько, що відчуває стукіт його серця. — Складно. Я заплуталася, — зізнається Сільвана йому.

Фалоне справді заплуталася, хто друг, хто ворог, і кого справді кохає її серце.

— Це нормально, — він проводить рукою по її чолі, волоссю, втішливо погладжуючи. — Нікого немає з ясною головою в палаці. Завжди тут все складно. В усіх.

Сільвана згадує, як їхні пальці міцно перепліталися; Агосто який лякав своєю моторошною аурою, підтримував не лише її тіло, а і її магічний резерв. Фалоне здається, що вона зовсім не розуміє бастарда, який розкидається порадами то погрожує їй, то несе на руках. Вона не знала, чи може йому довіряти, чи він справді навмисне привів її до палацу, знаючи про зв'язок з Еліасом.

— Ти здається не відчуваєш складнощів.

— Ще і як відчуваю, — він дивиться їй в очі, ледь посміхаючись. — Навіть більше, я, зараз, тут, припускаюся найбільшою помилки, яка може коштувати мені життя.

Грубі руки Дарана торкаються її обличчя, ніжно, мов від його дотику вона може зламатися. Він нахиляється до її губ, спостерігаючи як Сільвана закриває очі. На її вологих віях тремтять дрібні каплі сліз.

— Тоді не роби цього, — шепотом вона відповідає, відчуваючи в себе на шкірі його подих. — Якщо це варте твого життя.

Сільвані хочеться зараз як ніколи чоловічих заспокійливих обіймів, цілунків. Їй надто болить роздерта стара рана, залишена Еліасом. Її здоровий глузд підказує, що вона також припускається помилки, підпускаючи до себе Агосто, що дійсно хто їй потрібен, це зовсім не Даран, не Еліас. Ще ніколи Сільвана так самотньо себе не почувала в палаці.

— Можливо це справді варте, щоб втратити життя.

Сільва розплющила очі, її зіниці розширилися, особливо та, яка була зміїною. Губи Дарна майже торкалися її. Його п’янкий аромат був схожим на Арона.

— Пані Фалоне, — за дверима прозвучав голос Варола. — Я входжу, — він ще раз досить гучно повторився, покашлюючи.

Агосто із великою силою змусив себе відсторонитися від жінки, яка варта була його життя, невдоволено протягуючи рикання. Мов схмелівши від її присутності, Даран відійшов від неї, коли двері кімнати відчинилися.

Варол поглянув на Дарана, й відразу відвів погляд в сторону. Його бліде обличчя покрилося червоними п’ятками від ніяковості.

— Ви…  тобто король, наказав супроводити пані Фалоне на піщаний пляж.

Сільвана видихнула.

— Дайте мені десять хвилин. Мені потрібно причепуритися.

Фалоне більше нічого не сказала, зачинивши за собою двері купальні й залишивши двох чоловіків у себе в кімнаті.

—  Не починай, — буркнув невдоволено Агосто, проходячи повз Варола.

— Ти затіяв кепську гру, — тихо прокоментував Одерштейн. — Ліпше зупинитися, доки не стало запізно.

— Вже стало запізно.

Даран пішов геть.