- 21 -

— Проведіть пані Фалоне до її кімнати, — наказав Арон вартовим, щойно Сільвана вийшла з його кімнати.

В стіну полетів ще один фужер та таця з фруктами. Влада, яку він не просив, але отримав, робила його слабким, вразливим, змушувала обертатися, і в кожному шукати підступ. Еліас мав рацію, і цей факт не міг не обурювати Арона ще з дужчою силою.

«В чому він ще виявиться правим?» — Арона це лякало.

Напившись лікеру, він зміг заснути, гублячись в котлі власних здогадок.

Еліас мав рацію щодо Сільвани, серце його щемило від цієї правди. Тож прокинувся Арон не в гуморі. Він скасував всі засідання, ради й відправився просто на тренувальний полігон, випустити пар.

По переду Арона чекали королівська присяга, фрази-обіцянки народу про його добробут, корона на голову та гучні танці з веселощами. Інший би на його місці, мріяв би опинитися в якийсь момент королем. Та чомусь, ніхто не хотів на себе брати відповідальності – якщо судно в морі захопили пірати, торговельні шляхи не домовилися з іншим королівством про ціну, неправильний розподіл казни, і решта обов’язків, які виконував король. Арон й сам не хотів, та надто був відповідальним.

Він затамував подих, змахнув рукою, видихнувши. Потужна хвиля вирвалася з його руки, зітнулася із магічною стіною, розлітаючись краплинами. Різко, з пів оберту він вдаряє ногою в повітря, і з неї також виривається потужний потік води. Арон чудово оволодів семіологією*, і для чаклування, йому не потрібно було промовляти заклинання, а якщо ж він це робив, то лише для посилення самого чаклунства. Він розрізав буквально повітря, змушуючи вириватися магію з його кінцівок, й вдарятися об стіну, яка була встановлена саме для поглинання магічних атак.

Він повторював свої руки, доки не відчув слабкість у м’язах. Все його тіло впотіло, серце все одно продовжувало гупати. Він скинув із себе жакет з сорочкою та взуття, залишившись в штанях й босоніж. Він розправив плечі, зробив нахили шиєю, після чого склавши праву руку в кулак, вдарив нею об ліву долоню. В лічені секунди земля полігону почала вкриватися кригою, брилами льоду, які Арон почав розбивати голими кулаками.

Арон Одерштейн був єдиним магом, який зміг оволодіти агрегатним станом води, навіть його батько, видатний чаклун, не зміг перетворити воду на лід, чи змінити її температуру. Арон зміг. І все ж навіть з такою магією він все ще гадав себе слабким.

— Еліас мав рацію, — Арон згадав про свої емоції, які йому заважали правити з холодним розумом.

— В чому правий?

Арон повертається до Дарана, зовсім не почувши, як той до нього підійшов. Одрштейн дивиться на брата, на того, кому має довіряти, але посіяне зерно сумнівів проросло.

— Корона, — коротко відповів Арон. — Не належала мені, тому мені важко втримати її на голові, — він не брехав.

— Це через тебе? — Агосто тицьнув пальцем в небо, яке було сального відтінку із навислими хмарами, які от-от пустять снігопад. — Зараз середина літа, взагалі-то, — додав Даран. — Що тебе хвилює?! Що в біса такого, Еліас тобі сказав, що ти сам не свій?

— Все теж, що й тобі. Йому хотілося подражнити, обміняти інформацію на волю.

— Ти погодився?

Легке нервування пробіглося в погляді Дарана й Арон це помітив. З неба почали падати лахматі сніжинки. Агосто підставив їм своє обличчя, заплющивши очі всього на мить. Сила короля, яка могла всю столицю за мить вкрити білою ковдрою, або ж затопити в кип’ятку. Наймолодший син Арева, якого благословив Нептун, подарувавши йому силу.

Арону не потрібно було докладати зусиль, в нього був хист до цього, тоді, стільки б Агосто не тренувався, він ніколи не зможе опанувати агрегатний стан води. Йому все ще потрібно вимовляти заклинання, щоб чаклувати, тоді як молодший брат ще в дитинстві опанував невербальною магією заклинань. Семіологія Арону далася набагато раніше, аніж він опанував читання. Найдивнішим було те, що ніхто, ні батько, ні Еліас не помічали сили наймолодшого сина, брата, які росли з кожним роком все дужче і дужче.

— Ні. Я не порушуватиму батькового наказу.

— Що робитимеш з Сільваною?

— Я ще не вирішив, — сніг продовжував кружляти в небі. — Даран, звідки ти знаєш про сім’ю Фалоне?

— Колись наш батько хотів взяти наложницю із сім’ї Фалоне. Та вона одружилася, перш ніж батько згадав про її існування. Коли ти отримав корону, я подумав, що це чудовий спосіб утримати владу.

— Хтось шпигує в палаці. Для Еліаса. Дізнайся хто це.

— Я вже над цим працюю.

 — І ще… нехай Варол приведе Сільвану до піщаного пляжу.

— Навіщо? — Агосто спіймав погляд короля, не брата, й вирішив не вдовольняти цікавість. — Буде виконано.

Примітки:

Семіологія – наука яка досліджує способи передачі інформації, знаків та знакових систем.